Актриса Олена Ларіна про перемʼєру серіалу “Табун”: Як же без красивої любовної історії у кіно

Читайте також: Олена Фроляк святкує ювілей: «Я щаслива, навіть у цей важкий час»

Пошуки смертельної хімічної зброї, місія диверсантів на межі фолу та історія кохання на війні, – все це ICTV2 покаже в новій воєнній 4-серійці 25 квітня.

Напередодні премʼєри головна акторка Олена Ларіна (“Пес”, “Скажене весілля”, “Морська поліція. Чорноморськ”) розповіла Afisha.bigmir.net, чому “Табун” сподобається прихильникам вишуканих історичних фільмів, які секрети приховує знімальний процес та через що роль про фашистський світ виявилась складною для неї. 

Олено, у воєнному серіалі ваша героїня на боці українців чи німців? 

Одразу хочете розкрити всі карти? (сміється) Моя героїня Галина – головна лікарка у окупованому німцями місті на заході України. А ще – перша любов головного героя Івана Діденка. Ще юними вони покохали одне одного, та війна розлучила їх. Галина за 15 років розлуки досі не забула своє перше кохання. Вона чекає Івана, хоч і не знає, чи залишилися у нього почуття до неї. 

У війну вона працює в німецькому госпіталі і лікує одного з верхівки – Штраубе. Це головний розробник отруйного газу. 

То це історія про кохання у війну з любовним трикутником?

Читайте також: Геннадій Попенко: москалів зупинить лише сила, ЗСУ і єднання українців

Як же без красивої любовної історії у кіно? (усміхається) Та для Галини Діденко – єдине кохання. Вона працює з німцями, бо має “місію”. Між нею і Штраубе насправді нічого немає – вона сильна вольова жінка і не підпускає до себе нікого. І до того ж вона українка, а він німець. Галина не може переступити через себе і зав'язати роман з ворогом. Для неї це буде зрада. 

Чому одразу вирішили, що роль буде складною? 

Навіть через мову. Коли надіслали сценарій, одразу помітила фразу: «Галина говорить німецькою» – а далі довжелезний текст іноземною. Я в школі вчила французьку й англійську. З ними у мене ще тоді не склалося, а тут ще й німецька (сміється).

Не думали відмовитися від ролі через те, що не знали німецької мови? 

Я одразу пішла до режисера: що з цим робити? Кажу, може, мені переведуть фрази або додадуть переклад вже на монтажі у кадрі. Він каже – ні, Галина має говорити німецькою. Ну, що робити? Треба вчити. Я взяла репетитора, зі мною позаймалися два заняття, розповіли про особливості вимови. Ми почитали мій текст, я записала для себе усі нюанси. Потім ще 2 тижні вчила ті фрази щодня.

У вас була справжня підготовка до ролі? 

Так. Це ж не звичайна історія, не сучасна картина. Ми одягаємося інакше, у нас звички зовсім інші, ніж у людей того часу. Все таки той час інший. Я он навіть на маму свою дивлюся – вона зовсім відрізняється від мене. Що вже казати про ще раніші часи. Тоді люди були більш стримані, у них була витримка чекати, вони звикли стояти в чергах. А ми що – нам треба все миттєво, нам горить.

Ваш чоловік також актор?

Ні. Коли у мене були зйомки, він саме захищав дисертацію. Тоді завжди перепитував, чи у мене зйомки не в день його захисту. Дуже хотів, щоб я була в той день з ним, щоб він відчував підтримку.

Як давно ви вже разом?

8 років. 5 з них як одружені і 3 роки зустрічалися.

За цей час не задумувалися про дітей? 

Дітей немає у нас. Є кіт, який нам замінює дітей (сміється). 

У пріоритеті поставили кар'єру?

Не можу сказати, що ми повністю віддалися роботі. Все одно є час, який ми приділяємо сім'ї, щоб побути разом. Навіть якщо у нас дуже завантажені дні чи я приходжу зі зміни пізно, ми все одно ввечері разом проводимо час. Нам потрібно все обговорити, як у кого пройшов день. Буває, і до другої ночі на кухні сидимо. Потім вже хтось схватується: може підемо спати? І найцікавіше, кіт з нами сидить (сміється).

Актриса – це ваша мрія з дитинства? 

Коли закінчувала 11 клас, не знала, ким хочу бути. Не було певної мети. Мене запитували, куди ти хочеш? А я відшучувалась стандартною фразою: археологом чи стюардесою. До речі, тато у мене був льотчиком. А я вперше за своє життя полетіла у 30 років до Болгарії, де була членом журі дитячого фестивалю.

Не було амбіцій стати стюардесою, коли батько льотчик?

Хіба що у мого тата (сміється). Мій тато був людиною консервативних поглядів. Викладав у авіаційному, до того налітав багато годин у рейсах, відпрацював на заводі, де виготовляли літаки. Там на Жулянах працювала і його мама, бабуся моя. Там він провів усе дитинство і знав, ким стане у майбутньому. У нього була мета і для мене. До авіаційного університету ми, звісно, подавали документи. Я, ясна річ, не пройшла. Тато тоді дуже засмутився.

А вас це засмутило? 

Ні, пішла вчитися на культуролога. Мама дуже хотіла, щоб я вступила на бюджет, була студенткою на стаціонарі. Актриса – це моя друга освіта. Вже під час навчання я зрозуміла, що хочу бути на сцені, тоді і намагалася вступити до університату Карпенка. Це було тяжко – і складний вступ, і вік уже не підходив. Та в мене все вийшло.  

Скільки вам було років, коли вирішили навчатися в театральному? 

21 рік, а це вже було багато. На перший курс вступали усі після 11 класу, а я вже мала одну повну вищу освіту. В акторський треба йти чим раніше. Звичайно, краще пізно, ніж ніколи. Але я шкодую, що було втрачено стільки років. 

Ви зараз задоволені своїм життям? 

Так, довгі пошуки себе були варті того, що маю зараз.