Неля Шовкопляс: З Єгором Гордєєвим ми зараз на стадії прийняття і порозуміння

Читайте також: Анна Трінчер: Я молюсь, п’ю воду, дивлюсь на себе в дзеркало і даю настанови

Неля Шовкопляс – ведуча "Сніданку з 1+1" на каналі 1+1, волонтер "Здійсни мрію" та мама двійнят Матвія та Тимофія дала відверте інтерв'ю сайту Afisha.bigmir.net.

Нелю, в ефірах ти дуже позитивна, завжди посміхаєшся. Але чи є щось, що може вивести тебе з рівноваги?

Та зараз насправді багато що може вивести з рівноваги. По-перше, це нескінченний потік новин, який підкошує моральний стан. Іноді можу бути суворою, якщо малі бешкетують, не хочуть робити уроки або просто не чують мене. Таких факторів небагато. Просто зовнішнє інформаційне поле створює навантаження психологічне дуже велике. 

Як твої малі, які зараз захоплення у них?

Малі нормально, вони почали вже ходити в школу. У нас зараз офлайн-навчання, вони дуже скучили за дітьми. В принципі вони й перед новим роком ходили, але зараз скасували змішану форму навчання, тому в них тепер більше дітей в класі стало і вони кайфують. Матвій зараз займається футболом, йому сподобалась ця секція. Ходять на паркур. В принципі, якщо зі спорту, то це все. Мабуть, як і більшість дітей, їх приваблюють планшети, сучасні ігри.

А уроки охоче роблять?

Покажіть мені дітей, які охоче роблять уроки. Не дуже фанатіють від цього, але декілька днів були на групі продовженого дня, то там все чітко, їм вчителька допомагає, мама не нервує. Повертаючись до першого питання – уроки мене також можуть вивести з рівноваги.

Є якісь у них улюблені уроки в школі?

Фізкультура і ще інформатика. Їм дали доступ до комп’ютерів, то вони з цікавістю відносяться. 

Ти більше сувора чи добра мама?

Залежить від ситуації. Іноді мені здається, що я можу бути дуже суворою, чи навіть прискіпливою. Я була відмінницею і дуже самостійною, а діти в мене навпаки – бешкетники. Але є моменти, коли можу «дати слабину», і вони це відчувають. Малі знають, що потрібно зробити чи сказати, щоб на мене вплинути. Тому десь добра, десь сувора, але справедлива.

Тобі подобається психосоматика, психологія. Дуже часто говориш про це у соцмережах. А чула про щоденник вдячності? У тебе є такий? 

Так, у мене є щоденник вдячності. Я, до речі, перед новим роком вперше за довгий час відкрила його й списала, мабуть, сторінки 3–4. Мені здається я за минулий рік вперше відчула, що таке бути вдячною по-справжньому. Не тоді, коли тобі коуч каже «Напиши 10 вдячностей», і ти з себе вичавлюєш. Чого я про це згадала – нещодавно я переглядала ці записи. Цікаво, що там жодної матеріальної речі немає. Яким би страшним не був минулий рік, але коли я писала ці вдячності, я була щаслива. 2022-й приніс мені стільки нових людей, стільки допомоги з різних боків! Там подяки були за тих людей, яких я зустріла, за допомогу, яку я зустріла, сама надала. От людські ресурси, мабуть, це те, за що я найбільше вдячна, там жодної матеріальної речі немає. 

Влітку ти пройшла курс військової підготовки. Що вивчали?

Вважаю, що ми маємо бути добре підготовлені до всього, як той самий Ізраїль. І в ідеалі ми мали б готуватися. Мали б тримати себе в нормальній фізичній формі, вміти тримати зброю в руках і правильно з нею поводитись, мали б з першого класу вчитися, як надавати першу домедичну допомогу, а в старших класах вивчати тактичну медицину. Хоч щось розуміти в темі мінно-вибуховій, точніше в тому, як убезпечити себе, і що робити, коли бачиш невідомий предмет. Мали б, але не готувалися. Бо дуже легковажно ставилися до слова «війна»…

Я пройшла курс «Струм», на запрошення Ксенії Литвинової. Разом з Валею Хамайко. Освоювали елементи самозахисту, вчились  володінню та техніці безпеки роботи зі зброєю. Проходили базовий курс по наданню першої невідкладної допомоги. Також вчились розпізнавати вибухово-небезпечні предмети з ДСНС. 

Мені сподобалась робота зі зброєю. Тому, що тренінг з парамедицини я вже проходила, коли була на заході Україні, і на курсі лише оновила знання. А безпечне поводження зі зброєю це ціла наука, цьому треба вчитися, і я б хотіла ще для себе попрацювати.

Можливо ти відкрила за цей час нові грані себе, почала писати вірші, чи малювати?

Читайте також: Коля Сєрга: бути українцем – це велика відповідальність

В плані творчості нічого не змінилося – я себе можу заспокоювати вишивкою бісером, для мене це як медитація, мені кайфово. Якоюсь мірою з другого півріччя 2022 року більше заглибилась в психосоматику. Вже почала своїх близьких, друзів, хто звертався за допомогою, якось консультувати. Це мені наче як і творчість, а наче і психологічна допомога. Це те, що я люблю, те, чим мені завжди цікаво займатись. З другого півріччя також більше читати почала, тому що перші пів року в голову нічого не лізло. Ні музика, ні книги, ні фільми, ні навчання, які в мене там висіли, треба було вже пройти, а я не могла заставити себе щось робити. 

Взимку ви з Єгором Гордєєвим їздили до Львова. Дуже незвичайна була поїздка – ви готували коктейлі, ліпили хачапурі, співали, продавали медовуху. Ви шукали нові хобі? 

Це була благодійна поїздка! Дуже яскрава і мрійлива! Ми зі «Здійсни мрію» та «Сніданок» збирали кошти на важливе реабілітаційне обладнання для дітей лікарні Святого Миколая. Частину зібрали завдяки нашим глядачам! Частину закриють небайдужі українці. 

Що ми тільки з Єгором не робили – і офіціантами були, і сніг чистили, і співали колядки зі студентами. І як ви згадали – ліпили хачапурі. Круті спогади і головне – скоро вже обладнаємо неврологічне відділення! Зробимо реабілітацію для діток, постраждалих від війни, неврологічних хвороб легшою. 

Звідки захоплення літаками?

Я не знаю, якщо чесно. В мене просто в якийсь момент почало з’являтися відчуття, що це ж таке щось масштабне, це хтось колись придумав! Якісь нереально сміливі люди, у яких з’явилося бажання літати! Вони вигадували, конструювали, експериментували. Але от глобально, коли я вперше сіла в літак, була вражена! Це ж хтось мріяв і придумав цю величезну залізну пташку! Вона злітає, підіймає в небо людей і переносить на інший континент. Я навіть не можу цього пояснити, це захоплення, що вражає та одночасно лячно. Бо ти розумієш велич цього всього.

Ми з малими їздили в аеропорт просто постояти, подивитися, як злітають літаки. А потім я пам’ятаю, як була в Одесі, і дивилася трансляцію на ютубі, як Ілон Маск запускав в космос свою ракету, в мене аж дух перехоплювало, це ж така велика штукенція злітає, і від самого усвідомлення з’являються сльози на очах. Або дивитись, як наша «Мрія» злітала. І ще злетить! 

В мене чомусь інший вид транспорту не викликає такого захоплення, як літаки. Я навіть почала жартувати, що в минулому житті була військовим льотчиком, тому що мені цікаво, як воно літає, як працює, які це відчуття, коли летиш на винищувачі. Колеги на день народження навіть подарували срібний підвісок з нашою «Мрією»! Знають, що я мрію покерувати літаком та злетіти на повітряній кулі. А ця прикраса – символ, що ці бажання обов'язково здійсняться. 

Пам’ятаю як Вова Рабчун, коли прийшов на «Твій день», поділився, що вчиться на пілота, отримує ліцензію. І я подумала, що я б теж хотіла навчитися керувати. Інше питання, що це коштує дуже-дуже дорого. Я дуже захоплювалась, як Діма Комаров отримував ліцензію, як він потім по всій Україні літав. Це відчуття чогось неземного, нереального. Можливо, пілоти цього кайфу не відчувають, вони звикли, це їхня робота, але відчуття, що ти підіймаєш машину просто гігантську, яка в сотні разів більша ніж ти, вона ще й летить, і переносить людей в іншу країну, чи на інший континент, це дуже круто. 

Які у вас з Єгором зараз стосунки поза ефіром, бо перші роки, коли ти прийшла, ви наче не дуже ладнали?

Читайте також: Геннадій Попенко: москалів зупинить лише сила, ЗСУ і єднання українців

Нормальні, ми вже притерлися одне до одного, а так у нас бувають іноді якісь конфлікти, можемо про щось посперечатися. Але зараз ми вже більш схожі на друзів, які вивчили нюанси одне одного. І вже якщо ми підколюємо одне одного чи сперечаємось про щось, то це вже не сприймається як особиста образа, ми просто розуміємо, що він такий, а я така, і нам з цим жити. Йому зі мною теж буває важко, і він працює над собою, старається враховувати мої якісь фактори, особливості характеру, сприйняття, я так само його. Зараз це вже більше схоже, що ми вже телевізійна пара, яка притерлась, вже багато років разом і все, вже немає сил на конфлікти, сприймаємо все як є, і з’явилося багато розуміння, зараз набагато легше, іноді без слів розумієш, в якому стані людина, що потрібно зробити. Бувають моменти, коли я розбита, не зібрана, або якісь особисті моменти вибивають з колії, я не можу зібратися, то Єгор без слів розуміє, бере на себе більшу частину ефіру, витягує. Буває таке, що він не в гуморі, тоді я без слів беру ініціативу на себе. Мені здається, що ми зараз на стадії прийняття і порозуміння.

Звідки береш енергію саме зараз?

Останні тижні важкувато… Я пішла до знайомої на курс, він більше налаштований на тіло, концентрацію свого стану, там багато йоги, розтяжки, фізичної активності. Там є робота і з головою, але в більшості – це робота через тіло. Можна через психіку впливати на фізику, а можна через фізику впливати на психіку. Притому, що я вже рік і сама займаюся психосоматикою, і якщо мене криє, то я звертаюся за допомогою. Якось я цей рік трималася, але, думаю, як тримаються ті люди, які не працюють з психологами, психотерапевтами, з психосоматологами. Якщо я думала, що настільки прокачена, і от мене зараз починає накривати, наздоганяти… Я іноді навіть не хочу працювати головою, я розумію, що мені треба встати та пройтись, пробігтися або зробити розтяжку, щоб вимкнути голову, через тіло зробити якесь пропрацювання. Вже років 3–5 пройшло, як я цей курс проходила, я знаю його якість, і я пішла знову. Почала частково контрастний душ, медитації, 10 тис. кроків, йогу вводити. І плюс сон нормальний. 

Чи дозволяєш якісь маленькі радості під час війни?

Звичайно, без них ніяк. Не можна себе не підтримувати, не дозволяти собі радіти. 

Для когось маленька радість –  почитати книжку чи подивитись кіно, для когось – відпочити або масаж. Я дозволяю собі ці маленькі речі, бо я б зійшла з розуму. Розумію, що не можна відкладати. Захотілось – я сіла і поїхала, або захотілось щось купити – пішла і купила. Я віддаю багато ресурсу, і мені теж потрібно якось наповнюватись. І це взагалі не про матеріальні речі. Але якщо я розумію, що розвалююсь і мені потрібно на масаж, то я беру і йду, щоб потім нормально себе почувати. Не знаю, чи можна назвати це маленькою радістю, чи ні, але я вважаю, що для мене це радість, і вона мені потрібна, я собі це дозволяю. Інакше можна вигоріти і впасти в депресивний стан наскільки, що будете лежати пластом – і це дуже страшно. 

Мабуть, в мене такий стан, що більше хочеться, щоб очі блищали, щоб була в ресурсі, але поки не зовсім виходить і тому все, що дає силу, – я роблю це для себе. Виходимо, наприклад з дівчатами на каву, сонечко світить – і вже кайф. Або з малими кіношку подивитись. Ще зустрічі, поїздки, от до однокласника Дімки з’їздила в Івано-Франківськ. Я це зробила, бо зрозуміла, поки він був на фронті, я можу його більше не побачити... І тут так трапилося, що його поранили, він в госпіталі, й не зрозуміло, чи побачимось ми ще колись. І так само з іншими друзями. Поїхати на західну, до своїх – величезна радість, я кайфую від цього. Приїхала сусідка з Німеччини на декілька днів, чоловікові її на службі дали вихідний, ми посиділи, поспілкувались, і це вже круто. У соцмережах спілкуюсь з глядачами, часто пишуть наші захисники – теж радість! І ще більша радість, коли виходить закрити збори, з якими до мене звертаються. Допомогти іншим!