ULIANA ROYCE: я пережила булінг, розставання та хейт

Uliana Royce – молода, амбітна співачка, яка вже шість років активно розвивається у музичній сфері. Вона не просто виконує пісні, а сама пише тексти, бере участь у створенні кліпів та контролює кожен етап своєї творчості. Її пісні звучать на радіо, кліпи збирають мільйони переглядів на YouTube, а її ім’я вже добре знайоме українським слухачам.

У цьому інтерв’ю Уляна відверто розповідає про те, як змінилася за роки кар’єри, як рідний Маріуполь вплинув на її творчість і чому вона піднімає у своїх піснях важливі соціальні теми. Співачка також поділилася своїми планами на 2025 рік та розповіла, що для неї найважливіше у музиці.

Ти вже шість років у музиці. Як змінилася Uliana Royce від початку кар’єри до сьогодні?

Вау, шість років – як швидко летить час! За цей період мій підхід до творчості дуже змінився. Я стала набагато відповідальнішою та ретельніше контролюю всі процеси, пов’язані з моєю музикою: від написання пісень і створення кліпів до організації релізів і публічних виступів.

Сьогодні я сама пишу тексти й здебільшого режисую свої кліпи. Музичну частину, гармонію та аранжування ми створюємо разом із моїм саундпродюсером Ігорем Кириленком. Останнім часом наша команда настільки здружилася, що ми стали буквально як родина. Після певної паузи через повномасштабне вторгнення росії в Україну ми вирішили повернутися до роботи в повному обсязі й зараз чудово відчуваємо одне одного.

Найцінніше для мене – це їхня віра в мої можливості. Підтримка команди дає мені впевненість рухатися далі, творити масштабніше й професійніше. Коли ти відчуваєш, що в тебе вірять, отримуєш більше сил і натхнення працювати над новими яскравими проєктами.

Твоє рідне місто – Маріуполь. Як ця частина твого життя вплинула на твою творчість?

Маріуполь для мене – це насамперед близькі та рідні люди. Саме там я відчуваю свій справжній дім, адже там були дорогі серцю люди, сім’я. На щастя, зараз усі мої рідні перебувають у безпеці на території України.

Коли я думаю про рідне місто, перш за все згадую море. Щоліта ми проводили час на узбережжі Азовського моря – це було неймовірно затишно, і я досі зберігаю теплі спогади про ці дні. Серед особливих місць у Маріуполі – Драматичний театр, із яким пов’язані мої перші виступи. Тоді ми з мамою дуже ретельно обирали сукню, а разом із моєю викладачкою вокалу Анастасією – репертуар. Це були надзвичайно хвилюючі моменти, бо хотілося, щоб усе пройшло ідеально. Я ще добре пам’ятаю, як виглядала з-за лаштунків, тремтіла від хвилювання, адже зал був повний.

Маріуполь назавжди залишився джерелом моїх творчих натхнень. Він сформував мене, навчив мріяти й упевнено виходити на сцену.

Але тепер це місто розтоптане, зруйноване та покалічене ворогом. Зараз там немає театру, що дарував мрію, немає багатьох вулиць. Там лише тиша, яку прорізає чужа мова. 

Я не можу повернутися. Не можу пройти знайомими вулицями, не можу почути, як гомонять люди на Приморському бульварі, не можу відчути той особливий запах рідного міста. Але я вірю, що Маріуполь знову стане таким, яким я його пам’ятаю. Мрію, що повернуся і зможу не лише згадувати, а знову там сміятися, співати і відчувати.

Ти активно порушуєш у своїх піснях соціальні теми, зокрема булінг. Чому для тебе це важливо?

Я підіймаю теми, які безпосередньо торкнулися мого власного досвіду. Усе, про що я співаю, – це речі, які мене хвилюють, з якими я або мої близькі реально стикалися. Моя музика слугує способом спілкування з аудиторією. Через тексти я ділюся тим, що пережила сама, або тим, що зачепило мене в історіях близьких мені людей.

Коли я сама шукала відповіді на складні питання, то зверталася до музики й знаходила в ній підтримку. Вірю, що мої пісні можуть стати таким самим джерелом допомоги для інших, особливо молоді, яка тільки шукає свій шлях. Сподіваюся, послухавши мою історію, дівчинка, яка зараз вагається і відчуває себе самотньою, зрозуміє, що вона не одна й має сили йти вперед. Я колись була в такому ж становищі, а зараз перебуваю там, куди і вона зможе дістатися, якщо матиме бажання рухатися далі.

Ти – блогерка-інфлюенсерка. Чи допомагає тобі ця діяльність у просуванні музики, чи, навпаки, інколи заважає?

У сучасному світі кількість підписників дійсно має значення. Інколи саме вона впливає на те, чи потрапиш ти в певний важливий простір або отримаєш важливу можливість. На жаль, одного таланту часто буває замало, адже навколо нас є безліч талановитих людей. Соціальні мережі щодня доводять, наскільки різноманітний і творчий контент здатні створювати користувачі.

Для мене діяльність блогерки-інфлюенсерки – це насамперед спосіб підтримувати тісний зв’язок із моєю аудиторією. Я намагаюся дарувати людям емоції й отримувати від них миттєвий відгук тут і зараз. Це дуже допомагає в просуванні музики, адже мої слухачі бачать не лише кінцевий результат, а й мій шлях, думки та натхнення. Звичайно, така активність потребує багато зусиль і часу, але я переконана, що це більш корисно, ніж шкідливо, адже прямий контакт із прихильниками додає мені натхнення та мотивації рухатися далі.

Сучасний шоу-бізнес – непроста сфера, особливо для молодих артисток. Як ти долаєш виклики й що тебе мотивує рухатися далі?

Попри те, що мені лише 22, музика – це частина мого життя вже понад десять років. Я почала займатися нею ще в дитинстві, а свої перші кроки як професійна сольна артистка зробила у 16. Саме тоді вийшов мій перший кліп «То така любов». З того моменту ми не зупинялися. За цей період я встигла випустити 33 пісні, включно з реміксами і 17 кліпів, мої треки звучать на радіо та музичних телеканалах, а мене запрошують виступати на концертах разом із топовими артистами.

Звісно, це все додає мені мотивації рухатися вперед і долати складнощі в шоу-бізнесі. На щастя, я поки що не стикалася з таким серйозним негативом чи хейтом, який міг би зіпсувати мою репутацію. Вірю, що наполеглива праця та щире захоплення своєю справою допомагають мені гідно відповідати на всі виклики та залишатися собою в цій непростій сфері.

Ти підтримуєш жінок через музику. Які меседжі найбільше хочеш донести своїм слухачкам?

Найперше, я хочу, щоб кожна дівчина чи жінка усвідомила: «Я заслуговую найкращого в житті, я себе люблю та ціную». Коли ми самі відчуваємо внутрішню гідність і приймаємо себе, то люди навколо теж бачать у нас цю силу й ставляться до нас відповідно.

Друге, на чому я завжди наголошую, – важливість особистих кордонів. Коли ти вмієш їх вибудовувати й чітко розумієш, що для тебе прийнятно, а що – ні, оточення відчуває це та відповідає з повагою. Тоді світ стає комфортнішим, а кожна з нас – упевненішою та щасливішою.

Чи відчувала ти сама булінг або хейт у соцмережах? Як ти з цим справляєшся?

Так, звісно, я стикалася з булінгом і хейтом. Особливо болісною була ситуація, коли мене покинув хлопець. Це сталося вночі і я переживала дуже непростий період. Утім, із цього досвіду я винесла два позитивні моменти. По-перше, написала багато нових пісень. По-друге, звернулася до психотерапевта. Самостійно пройти через такий стрес було дуже складно, а ментальний біль може бути не менш відчутним, ніж фізичний. Тож я зовсім не шкодую, що тоді вирішила попросити про допомогу.

Після двох років терапії я зрозуміла, що люди, які пишуть негатив без жодного конструктиву, не впливають на мій настрій. Мені траплялися коментарі про мою вагу, голос, зовнішність тощо, але я навчилася ставитися до цього більш спокійно. Якщо ж критика конструктивна, то я завжди готова її вислухати, адже прагну ставати кращою.

Найболючіше мені чути неприємні речі від близьких людей, проте я теж намагаюся усвідомити, що іноді вони можуть ранити мене, самі того не бажаючи. Головне – залишатися відкритою до діалогу та працювати над своїм внутрішнім балансом.

Яка твоя найемоційніша або найважливіша пісня на цей момент і чому?

Зараз ми всі живемо в контексті війни і це неможливо ігнорувати. Те, що я відчуваю особисто, тісно переплетене з тим, що відчуває вся країна. Тому мої емоції стали спільними з емоціями українців.

Мабуть, найважливішою для мене зараз є пісня «Вдома». Вона присвячена тим 426 тисячам людей, які пережили втрату рідного міста. Пісня народилася з болю та надії, що були всередині мене, коли я бачила, як руйнується моє рідне місто. У ній – віра та впевненість у тому, що всі окуповані території, зокрема Маріуполь, обов’язково повернуться до України. Це своєрідна афірмація та нагадування, що рано чи пізно ми всі знову будемо вдома.

Що для тебе головне в музиці: зміст, емоція, мелодія чи щось інше?

Усі ми приблизно розуміємо, як створюються хіти: потрібна рима, що чіпляє, сильний меседж, кілька словесних і музичних хуків, щось добре знайоме та водночас незвичайне, що легко запам’ятовується і співається. До того ж важливі вдалий час і правильне місце. Але передбачити це заздалегідь майже неможливо.

Я завжди намагаюся працювати за цією схемою, проте розумію, що досягти масштабного успіху – це про довгу дистанцію. Маю освіту в галузі міжнародної економіки, тому знаю, що на становлення бренду може піти 5–10 років. Я використовую свій творчий потенціал, але й мислю бізнесово, щоб усі ці елементи врешті-решт склалися в один пазл.

Тож я не зупиняюся, а продовжую робити те, в чому впевнена саме зараз. Вірю, що настане той момент, коли всі зірки зійдуться і з’явиться мій перший масштабний хіт.

Які в тебе творчі плани на найближче майбутнє? Чого чекати від Uliana Royce 2025 року?

Я постійно стежу за тим, що відбувається на музичній арені як в Україні, так і за її межами. Аналізую тенденції, щоб знайти свою нішу й бути почутою максимально широкою аудиторією.

У найближчих планах – випустити свій перший альбом. Дуже вірю, що кілька треків із нього знайдуть відгук у ваших серцях! Тож 2025 року від мене можна чекати нової музики, яка, сподіваюся, стане невід’ємною частиною вашого плейлиста.