Наталія Могилевська: Ми всі - герої!
Ексклюзивне інтерв'ю зі співачкою Наталею Могилевською на Afisha.bigmir.net.
Співачка Наталія Могилевська зізналася, чому не поїхала з країни, як допомагає українцям та чи зайняте її серце зараз.
Було страшно і іноді емоційно важко
Наташо, яким для вас був 2022-й?
Кажуть, інколи найжахливіші події перетворюються на найкрасивіші. Минулий рік привів мене до театру, де народилися дві моїх найкращих вистави: «Я вдома» та «Доньки».
Спектаклі підтримують величезна кількість людей, що залишилися в країні, з якими ми разом переживаємо цю війну! Це дуже підтримує і мене – завдяки вашим сльозам, словам ми впевнено йдемо до перемоги. Минулий рік показав, що в Україні дуже багато Героїв! Що ми здатні на все: вистояти, витримати та незважаючи ні на що – перемогти! Найскладніші часи війни мені допомагали пережити українці. Хлопці та дівчата із ЗСУ у військових частинах, шпиталях. Переселенці на зустрічах у хабах та волонтерських центрах. Діти у дитбудинках, літні люди у пансіонатах та мої глядачі, які приходять до мене на вистави.
Багато хто виїхав із країни, ви залишилися. Чому прийняли таке рішення – не їхати?
Я впевнена, що народний артист повинен бути з народом. Це як клятва на весіллі: бути і в горі, і в радості зі своїм обранцем. Так що, якщо щось трапилося з твоїм чоловіком, його треба кинути? Так і Артист, який 25 років збирав повні зали по всій країні, – і в горі, і в радості повинен залишатися зі своєю країною. З людьми, які любили його впродовж його життя.
Незабаром буде рік як триває війна. Можете згадати той день – 24 лютого?
Я прокинулася як усі, о четвертій від вибухів. В мене дерев’яний будинок, і просто було враження, ніби декілька тонн чогось дуже важкого впало на дах. Так я дізналася, що почалася війна. Відразу почала телефонувати всім своїм близьким, зокрема тим, хто живе у центрі Києва. І покликала терміново всіх до себе.
Як діяли, коли все почалося? Що відчували?
А далі були жахливі речі. Наприклад, моя вагітна сестра, її літні батьки, також ще одна сестричка з дитиною дві доби просиділи в метро на Оболоні. Згодом змогли переїхати до мене з одного берега Києва на інший. В мене вдома було 9 людей. Взагалі ніхто ж не готувався. Всі чули, але ніхто не міг в це повірити. Укриття в мене немає, немає навіть підвалу. Тому ми просто сиділи так. Інколи ходили в гараж до сусіда. Він стоїть на землі, але хоч із бетону, а не з дерева, як мій будинок. Деякий час я спала під ліжком. Так ховалася від скла, яке могло вибухнути у будь-яку хвилину. Було страшно і іноді емоційно важко.
На третій день я почула, що неподалік від мене, на станції метро «Славутич», ховаються люди, і в них немає води. А у мене є свердловина. Я зібралася, взяла пляшки з водою, печиво і поїхала туди з подругою та хлопцями з тероборони. Приїхала, думаю, як їх підтримати. Я ж співачка! Ну, ми сіли, без музики, без нічого, заспівали, обійняли один одного. І так воно якось почалося. Ти знаєш, це просто для мене було диво! Адже люди мене підтримували більше, ніж я підтримувала їх. Тому що моя особиста паніка завдяки тому, що я почала працювати, зникла. Я була зайнята. І досі мій кожний день розписаний.
Це абсурд! Це якесь божевільне кіно
Я бачив багато відгуків від колег та прихильників про вашу виставу «Я вдома» – це 12 вистав з аншлагом. Цей спектакль – ліки для душі. Наприкінці грудня ви презентували нову виставу – «Доньки». І вже 16 січня знову вийдете на сцену театру Лесі Українки. Розкажіть про це.
Обидві вистави – про найголовніше у житті кожної людини. Моноспектакль «Я вдома» став найкрасивішим моментом мого життя! Він просто лікує моє серце! І я щаслива, якщо він вилікував хоч одне серце когось з вас, був корисним і потрібним для вас. Я вдома! Ми вдома, попри біль і втому! Ми все витримаємо, ми все переживемо, перемога за нами!
«Доньки» – мій новий спектакль. Його я присвятила всім жінкам України, які зараз героїчно переживають та проживають цю війну, піклуються про дітей, проявляючи милосердя та стоїцизм. Це історія про матерів, які чекають на своїх синів з війни, жінок, на плечах яких турбота про рідну домівку, підтримку життя українських міст. Про те, що навіть під час війни завжди є місце для любові та милосердя. Вистава наповнена ніжністю, коханням, натхненням та молитвою про Боже благословення бути матір’ю. Продюсером виступила Нонна Кондрашова, яка до цього працювала над створенням моноспектакля «Я вдома».
Якби мені хтось декілька років сказав, що я з подружками буду писати виставу, таку ніжну та красиву, де я розмовляю з мамою та розповідаю про свої мрії… Що в ніч перед прем‘єрою, під час ракетних обстрілів, я не буду спати, не зможу в день вистави вчасно переїхати міст, коли лунає повітряна тривога. І я не буду знати, чи прийдуть глядачі у зал… Я би ніколи не повірила! Але це наше сьогодення. Ні хвилини не жалкую ні про що! Дуже пишаюся вмінням українців продовжувати радіти життю, любити, бути щасливими, вірити, народжувати та створювати найкраще! Незважаючи на війну! Ми всі – герої! І чим страшніші ракетні обстріли, тим більше любові та надії у моїх спектаклях!
Запрошую всіх до драматичного театру ім. Лесі Українки 16 січня «Доньки», 30 січня «Я вдома».
Як готувалися?
Перед прем‘єрою я спала 2 години. Адже всю ніч, 19 грудня, на Київ летіли шахеди. Я була дуже втомлена, тому що вся підготовка була в екстремальних умовах. У день прем‘єри ми їдемо у театр, перекривають усі мости, і ми не можемо добратися. Чи буде відбій тривоги до вечора, чи не буде – і ти подумки хвилюєшся, що люди не в змозі будуть доїхати на виставу, і ніхто не прийде... Це абсурд! Це якесь божевільне кіно. Але глядачі прийшли! В таких умовах я не працювала ніколи.
Обстріли об'єктів критичної інфаструктури внесли свої корективи в життя українців. Як ви справляєтеся з ситуацією?
Усі події я проживаю разом із українцями з 24 лютого. Відключення світла, води, опалення…
Що стосується світла, то в мене є вдома генератор. Вмикаємо його в надзвичайних ситуаціях, коли потрібна електрика. А взагалі я зробила саморобні ліхтарики з батарейок, фольги та лампочок. Розставила по всьому будинку, і коли вимикають світло, то в мене воно є. Я поділилася цим із підписниками у себе в Інстаграмі. Людям дуже зайшло. Варіант бюджетний та у виготовленні дуже простий.
2023 рік – це переможний рік
Три правила від Могилевської, яких має дотримуватись кожен українець під час війни.
По-перше – вірити у перемогу, по-друге – допомогати тим, хто знаходиться ще в гіршому стані, по-третє – піклуватися про себе, мати гарний настрій і гарно виглядати. Попри все.
Після початку війни змінився плейлист у вашому телефоні?
Мій плейлист зараз – це мої пісні для нової вистави «Доньки», яку я нещодавно презентувала. Я намагаюся свою роботу робити так, щоб завжди бути в плейлистах українців.
Декілька днів тому ви написали в Інстаграмі, що мрієте про особисте щастя. Чи зайняте ваше серце зараз?
Мої мрії мені здаються зараз нереальними, тому що я мрію про велику родину.
Можете згадати найсміливіший вчинок у своєму житті?
Після того, що нам показав 2022 рік, скільки серед нас є героїв і скільки наших хлопців зараз гинуть на фронті, всі мої сміливі вчинки з попереднього життя здаються нікчемними. Головні зірки в країні зараз – наші хлопці та дівчата із ЗСУ. Дай Боже їм здоров'я та перемоги!
Продовжите речення. «Одразу після перемоги я ...»
Напевно нап'юся (сміється). Я зателефоную і привітаю всіх, з ким була весь цей час, з ким пройшли цей складний шлях. Наші бійці, волонтери, лікарі, мої близькі. Дай Боже, щоб це сталося якнайшвидше. 2023 рік – це переможний рік! Іншого сценарію бути не може.
