Ольга Мартиновська про мрію свого життя, донечку, фінал «МастерШеф. Професіонали»-4 та улюблену їжу

Читай также: Владимир Шумко: Не знаю, что бы было, если бы я не занимался юмором

Ольга Мартиновська, суддя кулінарного проєкту “МастерШеф. Професіонали”-4 на СТБ, шеф-кухарка, волонтерка та мама ексклюзивно для читачів Bigmir.net розповіла про життя та роботу під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, зйомки “МастерШеф”, особисті плани та мрії, а також виховання донечки. 

Олю, як повномасштабна війна вплинула на ваше життя?

Так, як на життя всіх людей, – кардинально. З помітних для мене дрібних речей, – я набагато менше усміхаюся. Я стала важчою в емоційному плані.  Раніше завжди говорила і відчувала, що життя прекрасне, відчувала легкість в собі, говорила подружкам про те, що ми, ніби метелики, маємо літати. І на кухні так себе почувала, і в житті. Мені все подобалося, я вдягала свої комфортні рожеві окуляри, бачила все і всіх в прекрасному кольорі. Людей бачила добрими, мені так подобалося жити. Зараз все змінилося, я подивилась на все по-дорослому. Раніше в мені, мабуть, жив підліток, який любив наївність до світу, довіру до людей. Зараз я бачу, що все може бути інакше.

Розкажіть про найстрашніший день за цей час.

З 24 лютого кожен день однаковий. В мене не було перепадів, що стало трохи легше чи трохи гірше. Для мене це один великий, кошмарний, страшний день до сьогодні.

Що ви вважаєте своїм особистим подвигом? 

Особистого подвигу не маю, не вважаю це таким. Все, що я роблю, роблю не задля оцінки, а за відчуттями, за можливістю, за справедливістю. Роблю те, що я маю і можу. Мабуть, все ж таки найбільший подвиг – що я не в глибокій депресії, а якимось чином тримаюся і витягую себе. Хоча, порівнюючи мою ситуацію з людьми, у яких вона набагато гірша, гріх жалітися і падати в депресію.

Ваша донечка цікавиться кулінарною сферою?

Коли вона була ще зовсім маленькою, у 3-4 рочки, любила готувати зі мною салати, любила піклуватися про мене, гралася іграшками, які були пов’язані з кулінарію. Ми купували їй велику дерев’яну кухню, купу посуду, і справжнього, з нержавійки, і м’якого. Вона готувала для всіх: для гостей, для мене, для ляльок. Готували з нею млинці на кухні, тістечка. Потім у неї зник інтерес до цього. Вона зрозуміла, що кулінарія – моя робота, яка мене забирає в неї, тобто я постійно на роботі, і це через кулінарію. В неї були певні ревнощі. Зараз, подорослішавши, вона допомагає мені. Свідомо та з цікавістю куштує страви. Нещодавно сказала мені: «Мам, знаєш, я, мабуть, теж хочу стати кулінаром, як ти». Мені стало так цікаво і так дивно, що вона змінила думку. А там побачимо, наскільки глибоко це її зацікавить. Я не проти.

Дозволяєте їй їсти щось шкідливе? Діти дуже люблять чипси, колу...

По чітмілу у нас все нормально. Я не з тих батьків, що забороняють. Можливо, і треба. Я й з психологом спілкувалась про те, як говорити по-дорослому: «Ні, це не можна». Я більше працюю із її свідомістю і відповідальність. Дозволяю їсти чипси, але зачитую їй весь склад, розповідаю, що туди входить, які «єшки», яка сіль. А потім пояснюю, як це впливає на її організм, на склад крові, на стан здоров'я. Ставлю її перед вибором: якщо хочеш, то можеш це споживати, але якщо не хочеш хворіти, то краще не потрібно. Розповідаю, що в принципі можна все, якщо сильно хочеться, але трошки. Головне – не зловживати і не споживати шкідливі продукти постійно. Плюс вона бачить наочний приклад, бачить, що я їм здорову їжу, займаюся спортом, дбаю про своє тіло, про здоров'я. І вона цьому слідує. Тому найкраще повчання – власний приклад. Ми не можемо їсти чипси, запивати газованими напоями,  харчуватися піцою і макдональдсом, а дитину вчити, що потрібно їсти гречку та супчик. Тільки власним прикладом, тільки разом у вас вийде сформувати правильні харчові звички.

Ваша найулюбленіша домашня страва? От така, що ви готували і готували б її кожного дня. 

Це гречка! І багато класного вершкового масла. Важко назвати це стравою (посміхається). Хай мене пробачать всі мої колеги і всі гурмани, та гречку я можу їсти тричі на день щодня. Але щоб вона була класно розвареною і дуже маслянистою. Що у мене іде поряд? Це може бути натертий бурячок, зелений салат, огірочок або взагалі нічого. Мені того достатньо, я кайфую. А якісь запечені кури, гуляші, бограч і навіть борщ мені подобаються, але не зможу ні готувати, ні їсти їх щодня.

Вже цієї суботи глядачі побачать фінал «МастерШеф. Професіонали»-4! Чим він вам запам'ятався?

Він запам’ятався мені сміливістю! Я вважаю, що «МастерШеф. Професіонали»-4 такий сміливий, як і вся наша нація сьогодні. Це перший масштабний форматний проект, який СТБ запустив у виробництво після початку повномасштабного вторгнення. Запам'ятався тим, що він відбувся. Тим, що люди, попри те, що вони вже знаходилися в безпеці, за кордоном, повернулися. Спеціально задля «МастерШеф», тому що вбачали в цьому життя, новий його виток. Запам'ятався тим, що, попри тривоги і комендантську годину, всі самовіддано працювали. І учасники, і члени команди.

Як ви вважаєте: яка головна риса характеру допоможе фіналісту здобути перемогу у «МастерШеф»? Тим паче коли вони професіонали.

Це справжність і віра. Справжність – тобто не бути тим, ким ти хочеш здаватися, наприклад, якимсь суперкрутим начитаним шефом. А ось бути таким, який ти є, готувати те, у що ти по-справжньому віриш, те, що для тебе смачно. Бути чесним з собою, працювати з тими техніками і продуктами, які тобі подобаються, а не з тим,  що модно та трендово. Ця якість доведе до перемоги. А кого саме – дізнаємось вже у суботу!

А що для вас означає статус судді МастерШеф?

Бути членом суддівського складу «МастерШеф» – дуже значимо та відповідально. Наприклад, знаходячись за кордоном, проводячи благодійні вечері чи працюючи, коли представляєшся як суддя проекту «МастерШеф» та “МастерШеф. Професіонали» в Україні, це піднімає рівень уваги до того, про що ти говориш та що робиш. Це відповідально, адже ми відкриваємо Україні та світу нових кулінарних зірок, відповідаємо за те, як оцінюємо роботу учасників, за свої поради. Вже четвертий рік я в цьому складі, і не буду приховувати, що мені подобається бути суддею «МастерШеф». Ми вже працюємо над новим сезоном, тому обов’язково слідкуйте за новинами проєкту.

З ким з учасників проекту минулих сезонів підтримуєте зв'язок?

Мій дуже близький друг і товариш – Андрій Колесник, рататуйчик, з мого сезону. Він же і учасник «МастерШеф. Битва сезонів». Підтримуємо зв'язок з Сашою Цвігуном, Едіком Канаряном, Павою, Міцкевичем, Сергієм Денисовим. З багатьма переписуємося. Я всіх учасників люблю!

Про що мрієте цього року? Яких цілей хотіли б досягти?

Моя мрія, спільна українська мрія, це перемога. Найголовніше мені і найважливіше – щоб перестали вмирати наші захисники. Це те, що мені болить найбільше. Тому що будинки, дороги, університети – це все буде важко відбудувати, але це можливо, а життя ми повернути вже не зможемо. Хочеться припинити цю смерть і цю кров, – ось це найбільша мрія.

З особистих цілей – я хочу реконструюватися. Тобто повернути себе в той продуктивний стан, в якому можу робити класні та потрібні людям речі, які даватимуть мені сенс продовжувати жити. Ще із важливого для мене – це знайти місце, де моїй доньці буде і безпечно, і комфортно. Поки такого ми не знайшли. Комфортно їй в Україні, але я постійно в тривозі за неї, адже якщо в дитини зривається психіка, від цього нікому не краще. Безпечно їй за кордоном, але їй там категорично не подобається і вона хоче додому, в Україну. Моє серце, душа і тіло розриваються постійно навпіл. Ставлю собі за мету знайти те місто, місце, квартиру, дворик, невеличкий осередок на Землі, де нам буде разом із нею і безпечно, і комфортно. Адже бути в безпеці та комфорті фізично – не значить бути психологічно у безпеці. 

Ще одна ціль – відкрити свій ресторанчик. Не знаю, чи вистачить мене на це емоційно і фізично, але дуже б хотілося, щоб я зібралася і зробила це. Це мрія мого життя. І коли, як не зараз? Коли, як не сьогодні, це реалізовувати? Я думала, що в мене ще багато часу попереду, а з сьогоднішніми подіями розуміємо, що часу може зовсім не бути. Життя таке довге і таке коротке. Ось тому треба діяти зараз.