«Кур’єром працював, машини вночі мив»: Дмитро Вівчарюк пригадав студентські роки

Читайте також: Робила прикраси з полімерної глини, в’язала та вишивала: Стопник та Кошарна – про прихований талант рукоділля

Часто студентські роки називають найкращими в житті. Для одних це час безтурботності та розваг, а для інших – період важкої праці та самовдосконалення. Але в обох випадках цей період лишається у пам’яті, як один із найяскравіших. Зараз актор театру і кіно Дмитро Вівчарюк – зірка телеекранів, закоханий у дружину батько двох синів. Він зізнався – до цих мрій йшов зі студентства та поділився спогадами про те, як це було.

– Студентом я був двічі. З 2005 по 2009 рік навчався у Київському училищі культури і мистецтв по класу диригент хоровий. Це неймовірно круте місце, яке знаходиться біля Печерської Лаври. Там я отримав скіли не лише з диригування, а й по класу баяна та співу. А ще навчився театральній людяності. Ходив в училище як до себе додому, ще й стипендію отримував, – з усмішкою пригадує Дмитро Вівчарюк. – Потім, 2009 року, вступив в Карпенка-Карого (Прим. ред. – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого). Хоча до цього ніколи не займався акторською професією, але був дуже творчим. 

Дмитро пригадує: у ті часи дуже багато вчився – відточував навички акторської майстерності. 

– Студентські роки в Карпенка-Карого – це, звісно, супер, перший-другий курс я звідти взагалі не вилазив, навчання було мені дуже близьким, сильно хотілося це робити, – розповідає Дмитро Вівчарюк. – Я не люблю дискотеки, можливо, пару раз ходив, але це не моя тема. Більше подобалося як раз проводити час із собою, сидіти щось думати-придумувати – акторські образи, пластику. Це мені, до речі, якраз студентство і дало – вміння занурюватись в роль.

Саме в університеті актор зустрів майбутню дружину. А ще пригадав, ким працював, коли не вистачало грошей. 

– В студентстві я й закохувався, і розходився, проводив багато різних корпоративів, по масовочках бігав зніматись. І це настільки круто було. Це ті емоції та враження, які ніколи не забуду, саме вони зробили мене тим, ким я є зараз. Пам’ятаю, як і кур'єром працював, і машини вночі мив, тому що стипендії не вистачало, – поділився Дмитро Вівчарюк. – Я і з дружиною в університеті познайомився. Я вчився на четвертому курсі, вона – на другому. Завагітніла ще під час навчання. І досі ми разом, все прекрасно, виховуємо двох синів. Правда, зараз через війну вони за кордоном, але це життя, і слава Богу, що моя родина в безпеці і в них все добре. Тому, вважаю, що студентство – це той період, який дає поштовх на майбутнє. Треба його не провтикати, а взяти від нього по максимуму, бо відкладати на потім це неможливо та й не треба.