Дмитро Соловйов: У школі якось підкинув димову шашку 11-класнику в кросівок

Читайте також: Даша Трегубова: Мені подобається, коли чоловік мене дивує

Актор театру та кіно Дмитро Соловйов зіграв одного з центральних персонажів. Він втілив неординарного адвоката Єгора, який допомагає родині Малишків розслідувати заплутані справи. 

В ексклюзивному інтерв'ю Дмитро розповів про знімання в серіалі, вперше розкрив подробиці особистого життя та про те, як хотів підписати контракт із ЗСУ.

Дмитро зізнався, що насправді дуже хотів зіграти роль оперативника Кирила См’ятки. 

«Вона дуже сподобалась і моїй дівчині, яка сказала: «Я б теж його зіграла!». Але коли почали мене пробувати на Єгора, режисер Діма Лактіонов зрозумів, що ця роль личить мені більше, – розповів Дмитро. – Я дуже тішуся, що роль Кирила дісталася моєму другові й колезі Владиславу Писаренку. Він втілив персонажа просто геніально!»

Розкажіть про свого Єгора, який він? 

Він – адвокат. Доглянутий, стильний, педантичний, гострий на язик і досить цинічний. Він завжди добивається поставлених цілей, через це часто опиняється в курйозних ситуаціях. 

Мені подобається його цілеспрямованість, от хотілося б і мені завжди мати цю рису: йти напролом без сумнівів і страху. Не буду розкривати деталі щодо героя,  лише скажу: «Давайте будемо всі толерантними». 

Йому діставалося під час розбірок? 

Єгор брав участь лише в одній бійці, та й то трохи вигріб по ребрах. Насправді мені б дуже хотілося більше екшену. Я готовий до таких пригод в кадрі: бійки, парашут, літак, автомобіль, мотоцикл. Все готовий виконувати, аби роль була цікавою! 

Так само в житті любите екстрим?

Любив, та з віком почав ставитися до цього спокійніше. Раніше брав участь у змаганнях із кросфіту. Я маю, мабуть, якісь дані до спорту. Порівняно з іншими спортсменами готувався не дуже довго, але мій організм витримував екстремальні навантаження. 

Зараз спорт на паузі через травму коліна, як проходить реабілітація?

Я випав зі спорту на цілий рік, через що  трохи набрав вагу, оскільки люблю добре поїсти. Мені зробили операцію на коліні, після якої певний час можна було ходити вдень не більше двох кілометрів. Зараз вже почав шлях відновлення, потроху починаю займатися і сподіваюся, що вже скоро  повернуся до своєї омріяної фізичної форми.

Я люблю бути доглянутим, це мене дисциплінує, зберігає психоемоційний стан. Та й для роботи важливо постійно тримати себе у формі. Зовнішній вигляд – це не найвища ціль у моєму житті, але намагаюсь жити з користю для організму. 

Яким було ваше дитинство?

Я виріс на Дарниці, мій батько – стоматолог, мама – вчителька французької мови, вона викладала в гімназії на Русанівці, де я вчився. У мене були хороші оцінки, але був дуже задиракуватим, таким бешкетником. 

Що я тільки не витворяв! Одного разу підкинув димову шашку 11-класнику в кросівок під час баскетбольного матчу. Через це мене викликали до директора, от тоді я зрозумів, що маю акторські здібності. Почав вигадувати:  що нічого не знаю, мені підкинули... Мені повірили, це мене і врятувало від відрахування зі школи. Також тоді я зрозумів, що брехня – це дуже погано. 

Тоді ж зрозуміли, що хочете стати актором?

Не те, щоб сильно хотів цього. В театральний гурток у школі я ходив перш за все тому, що під час підготовки до вистав можна було не відвідувати уроки. В гімназії, мабуть, всі видихнули, коли я після 9 класу пішов до театрального коледжу в Києві. Зараз його, на жаль, вже немає. Потім намагався вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, і майже вступив, але на останній зустрічі мене не взяли. Я так розумію через те, що я вчився у коледжі, вже мав якусь освіту, а в університеті це не віталося. Тому я вступив в Університет культури, одразу на другий курс, успішно закінчив навчання. В той самий час мене запросили працювати тоді ще в театр «Відкритий погляд» Стас Жирков і Ксенія Ромашенко. З цього розпочався мій творчий шлях, я почав щось розуміти в акторській професії. 

Як батьки сприйняли ваш вибір? 

Спочатку вони не сприймали це серйозно, але підтримували заняття в театральному гуртку, бо в житті я заїкаюся, а на сцені – ні. Тому вони думали, що ці заняття допоможуть мені виговоритися, але не сприймали це як майбутню професію, бо вважали заїкання бар‘єром. Але я вірив, що в мене все вийде. Дякуючи моїм друзям, педагогам, колегам, які в мене вірили й вірять, у мене щось виходить у цьому житті. 

Якою була ваша роль, за яку ви отримали гонорар і на що ви його витратили? 

Спочатку це були якісь епізоди, у «Мухтарі» знімався. Здається, отримав тоді 500 гривень, за які купив собі вживаний мобільний телефон, бо в мене тоді якраз вкрали. 

Де вас зустріло повномасштабне російське вторгнення? 

Спочатку був у Києві, потім я виїхав у Черкаську область, возив гуманітарку, вступив там у місцеве ТРО і був готовий підписати контракт із ЗСУ.  Але так сталося, що у травні театр нас викликав на гастролі в Європу, ми показували п’єсу Наталки Ворожбит «Погані дороги». Ми мали змогу розказати міжнародній аудиторії про те, що відбувається в Україні, відкрито у мистецькому просторі говорити про війну. 

Як війна змінила вас? 

Я став більш свідомим і дуже злюся на себе за те, що не був таким до 24 лютого 2022 року. Моя несвідомість – це російська мова, участь у зйомках російських проєктів. Туди я їздив до 2014 року. Також це слухання російської музики, перегляди фільмів, шоу… Ми не бачили в цьому загрози, не бачили у цьому ворога і можливої війни. Хоча в інформаційному просторі говорили давно, що війна неминуча. Я не вірив у це. 
Мені дуже шкода, що навіть зараз, коли щодня на Україну летять російські ракети, дрони, гинуть мирні, багато людей у Києві, інших містах, продовжують розмовляти російською. Мене це дуже засмучує.  

Але я вірю, що завдяки в тому числі мистецтву, можна поступово змінювати ситуацію. Це наша місія – українізувати суспільство. І всі публічні люди мають це розуміти, транслювати не лише зі сцени, а й у своїх соціальних мережах, спілкуванні з оточенням. 

Попри все, що позитивного прийшло у ваше життя за останні роки?

Нарешті російські актори не знімаються в Україні. У нас є шанс створювати якісне українське кіно з якісними сценаріями. 

У вас відбулися зміни і в особистому житті? 

Так, у мене є дівчина – Анастасія Іванюк. Вона теж акторка, ми працюємо в одному театрі. Ми разом. І це вся інформація, якою я наразі готовий поділитися про особисте життя. Що буде далі – життя покаже, бо кохання любить тишу. 

Що для вас зараз на часі?

Для мене на часі жити й допомагати нашій армії. Ніяка паскуда росія не зможе нам заборонити робити це. Поки не закінчиться війна, варто не забувати, що у нас ще багато роботи і дуже велика боротьба, в яку ми всі маємо бути включені.