Олександр Мельник: Коли мене затвердили на Батю, я пустив скупу сльозу

Читайте також: Alekseev мріє знятись у кіно та стати ведучим розважального шоу

Олександр Мельник – заслужений артист України, актор театру та кіно, родом з Бахмута. Після закінчення лялькового відділення Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу працював у Херсонському ляльковому театрі, був актором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Шість років тому він з дружиною та двома дітьми переїхав до Києва, грає в Театрі юного глядача на Липках. Каже, що отримує неабияку насолоду від роботи для дітей. Також він знімається в кіно, де йому доводиться грати здебільшого бандитів. 

7 жовтня о 20:15 на телеканалі «2+2» вийде 16-серійний детективний серіал, в якому Олександр Мельник зіграв заслуженого оперативника, підполковника Степана Степановича Безбатька. Для 47-річного актора – це перша головна роль. Як він каже «роляка». 

В ексклюзивному інтерв’ю Олександр Мельник розповів, як боровся за цю роль, та розкрив подробиці знімання.

Олександре, як ви отримали цю роль?

Мені зателефонував режисер Дмитро Андріянов і каже: «Я читаю сценарій, здається, це твоя роль. Характер твій». Я почитав і спочатку відмовився. Вважав, що це не мій персонаж. Бо для мене опер – це такий високий, красивий, весь у погонах. А я ж малий, не вписуюсь у цей образ, вже 11 років у кіно граю бандитів. Але Дмитро наполіг, попросив прочитати повну версію сценарію, а потім вже робити висновки. Я почитав і зрозумів – за характером, це моє: йдемо наперекір усьому, якщо не заліземо в двері, то через вікно. Тож вирішили спробувати. 

Кастинг був досить складним, тривав два дні, десь по сім годин. Змінювалися актори на інші ролі, а я ні. Потім довго чекав відповіді, хвилювався. Коли мені сказали, що затвердили, я пустив скупу сльозу. Від того, що йшов до цього так багато років. 

Розкажіть, який ваш Батя? 

За характером він чимось схожий на мене: чесний, прямий, принциповий, іноді може бути жорстким, але добрий. Відданий своїй справі. Любить свою доньку Ліду, але часто не може знайти спільну мову з нею. 

Ви граєте військового, розвідника, який пройшов війну. Чому довелося вчитися заради ролі, як опанували зброю?

Коли я ще вчився в школі, тоді старшокласники проходили так звану допризовну підготовку, вчилися розбирати та складати зброю – пістолет, автомат Калашникова… Тож мав такий досвід. Крім того, я ж років 15 граю бандитів, то вже натренувався добряче. Під час знімань «Баті» було багато вибухів, піротехніки. Це все ретельно планувалося спеціалістами, ми працювали з каскадерами. Але так все гупало, аж вуха закладало, доводилося просити беруші. Мені здається, що ці сцени вийшли дуже ефектними й правдивими. 

З якими викликами ви зіткнулися під час знімань?

Графік був дуже щільним. 16 серій зняли за два місяці. Зміни тривали по 12 годин. Паралельно ще грав у театрі. То ж спати доводилось по 4–5 годин, вночі вчив текст. Тому іноді траплялося так, що після слів «камера, мотор» забував текст, який хвилину тому знав назубок. 
Було багато смішних моментів: зять біжить, а Батя жене його на велосипеді. Ми багато сміялися, жартували, Діма (режисер), як маг, вміє створити на майданчику атмосферу легкості, любові, поваги.  

А які стосунки у вас склалися з кіношними донькою та зятем? 

Дуже класні! Поза кадром ми спілкувалися душа в душу. Не перестану нахвалювати дочку – Катю Олос і зятя – Єгора Козлова. Вони дуже талановиті, кайфував від роботи з ними. 

Батя досить авторитарно виховував доньку, а який ви батько для своїх дітей? 

Не такий, точно. Дуже рідко можу підвищити голос, але ми завжди розмовляємо, розбираємо ситуації, наводимо аргументи. Я вчу їх приймати рішення й бути відповідальними. Впевнено можу сказати, що донька і син мене аж ніяк мене не бояться. 

Ви з дитинства мріяли стати актором? 

З дитячого садочка. Мені дуже подобалось привертати увагу, коли люди сміються або плачуть від того, що я роблю. Тому після школи й вирішив вступати в театральне училище на актора.

Але ж вас не взяли?

На спеціальність «актор драматичного театру» я не підійшов через малий зріст, тому запропонували лялькове відділення. Звісно, я був засмучений. Тоді Слава Довженко, який вже вчився на четвертому курсі, мене підтримав, сказав, що тут я отримаю необхідні інструменти для професії. Я щасливий, що навчався в Олександри Іванівни Самохвалової, отримав фактично дві професії. 

Як батьки сприйняли вибір – стати актором? 

Мама мене підтримала. Батько спочатку був проти, вважав акторську чимось несерйозним, не вірив, що я навіть вступлю. Але коли мене прийняли в училище, дуже радів. 

Ви майже 20 років пропрацювали в Херсоні, чому 2018-го вирішили перебратися до Києва?

Я досить амбітна людина. Хотілось чогось більшого, хотілось нових ролей в театрі і в кіно. Так склалися обставини, що переїхав до столиці. Бігав по всіх театрах, просився на роботу. Але взяли мене лише в Театр юного глядача на Липках, де працюю й зараз і отримую насолоду від щирих дитячих емоцій. Це обмін енергією тут і зараз, чого немає в кіно. 

Як ви думаєте, чи потрібно зараз знімати кіно та яким воно має бути?

Українське кіно потрібно знімати обов’язково, щоб тримати наш інформаційний фронт, щоб люди дивилися якісний контент з правильними сенсами. Потрібно відволікати глядачів від цього психологічного стану, надихати, мотивувати не опускати руки. В серіалі «Батя» є про що подумати і над чим посміятися, в ньому підіймаються важливі питання стосунків батьків і дітей, справедливості й честі.