Володимир Гладкий про себе, життя в блекауті, ролі в кіно і театрі

Читайте також: Ірина Хоменко: Ми всі втомилися від війни, але у нас тут є хоча б якась розрада

З 9 вересня на каналі ICTV2 стартує прем’єра останньої частини франшизи «Дільничного з ДВРЗ» – 4-серійний детектив «ДВРЗ. Повітряна тривога». Глядачі знову зустрінуться з добре знайомим героями, серед яких і Вадік, якого грає відомий актор Володимир Гладкий.

У Володимира – чудове почуття гумору, з ним весело і цікаво розмовляти. Він розповів, що й сам любить пожартувати, зізнався, що блекаути у спеку його не дратують, а також пригадав часи Революції Гідності, коли приєднався до Автомайдану…

Володимире, вам часто пропонують ролі хуліганів, таких веселих безтурботних хлопців. Чому, як гадаєте?

Мабуть, щось таке в мене всередині є співзвучне, бо я сам не люблю таке нудне життя і весь час щось вигадую (сміється). Коли в школі навчався – так бешкетував, що мене навіть хотіли вигнати… Проте залишили – дякуючи Ользі Іванівні з 5-ої школи. Але якщо об’єктивно, то в мене також багато ролей правильних добрих поліцейських. Так що мої герої – на контрастах. 

Але ж правильні персонажі – це трохи нуднувато?

Так! Он в «Дільничному з ДВРЗ» Слава Довженко грає дільничного Бондаря – такого правильного героя, але його люблять…

А в новому серіалі «АТП «Рапід» ви знову граєте зі Славою Довженком. Який ваш герой Семен – правильний чи безвідповідальний?

Мій Семен азартний, любить ігри, йому потрібні гроші, а через це він влазить у всілякі халепи. Але мені здається, що Семен зміниться під тиском свого напарника, який дуже відповідальний, але й на нього також сильно вплине мій герой. Здається, що правильній людині теж не завадить повчитися чомусь у таких хуліганів, як мій Семен.

Семен вам близький?

Та да, я люблю пожартувати, іноді – вульгарно трохи, от я такий (сміється).

Мабуть, трохи бабій…

Нє, зараз я однолюб. Але скажу, що таким був раніше. Просто коли людина формує свою особистість, має спробувати багато усього, щоб розуміти – хто він і який. От я, наприклад, з 2009-го не вживаю алкоголь, а до цього багато чого випив – досить вже, і не курю. Можливо, в юнацтві треба через це пройти, щоб потім відмовитись взагалі.

Важко було кидати палити? Або не пити, коли усі п’ють на свята наприклад?

Ні. Я весь час тусувався зі старшими хлопцями, просто не хотів бути білою вороною. Проте ні смак, ні стан сп’яніння мені ніколи не подобались, тому легко кинув. От буквально днями один актор розповів, що перед вечіркою приймає купу якихось речовин, щоб на ранок не було зле. А може, просто не вживати, та й все? Я кайфую від хорошої компанії, спорту, смачної їжі – тому навіщо мені ще пити!

Скажіть, а це правда, що ви брали участь у Автомайдані?

Так, було таке… Але це серйозна історія, моментами навіть страшна.
За Євромайдан я не стояв, але прийшов на Майдан вже після побиття студентів, бо дії тодішньої влади так обурили, що я не міг залишатися вдома. В мене була автівка, хотів бути корисним, перевозив потрібні речі – так і потрапив до Автомайдану. Починалося з цього, потім було все – і стрес, і тригер, і страх, все.

Що пригадуєте?

Пригадую, як небезпечно було носити синьо-жовту стрічку. Тоді я працював в Театрі на Липках на Печерську, де розташований урядовий квартал, і якось йшов на репетицію, а на куртці була  синьо-жовта стрічка. Так мене беркутівці не пропустили на Печерськ: усі пройшли, окрім мене. Я пояснював, що йду на роботу, – все одно не пустили. 

Пам’ятаю, як ми бруківку знімали, бо треба було чимось оборонятися. Як в нас кидали світлошумові гранати, що розліталися осколками. Бачив, як беркутня била людей… Пам’ятаю страх: ти приходиш – і хвилин 40 тебе просто трясе, бо проти тебе люди зі зброєю. Багато було усього, запам’яталося, як прощалися із загиблими героями на Майдані, стільки було горя і сліз, шо важко було дихати. 

Ці спогади безцінні, як і інші, я став частиною того суспільства, що виборювало наші громадянські свободи і права. Зараз – взагалі боремося за право бути, існувати як країна і народ…

Днями країна пережила нові обстріли і блекаути. Який маєте досвід виживання без електрики?

Правду кажучи, я не сильно страждаю. Якщо вимикають світло, то займаюсь чимось корисним або тим, що мені подобається. Наприклад, щось вдома корисне роблю, або читаю книгу, йду займатися спортом на турнічки. Заздалегідь завантажую фільми, які хочу подивитися, – і коли немає світла, в мене є кіно.

А ви на якому поверсі живите?

На 1-му. Так, мені пощастило: в мене є і вода весь час, і плитка газова – можу приготувати їжу в будь-який момент. Я ж кажу, не жаліюсь, бо нема чого (сміється). А ще в мене є дача, де я проводжу вихідні, – і відпочиваю, і займаюся улюбленими справами. Наприклад, придбав зварювальний апарат і зварив собі турнічок, бруси. Вважаю, що в такі непрості часи, як зараз,  треба весь час щось робити, займатись корисними справами або улюбленим хобі. 

Що ви нещодавно з такого зробили?
Купив на барахолці стару чавунну лавку, відреставрував її, пофарбував – зовсім інша, як новенька. Дещо на дачі перепланував і перебудував, щоб було зручніше. А взагалі, коли на дачі, багато з людьми розмовляю, які там живуть. Неподалік в Білій Церкві – мої батьки, в Умані – двоюрідна бабуся…

А про Одесу ви розповідали, хто у вас там?

Там нікого з рідних, просто люблю Одесу. Я там рік працював в державному театрі, як почалось повномасштабне вторгнення, мене туди товариш мій запросив. Але за деякий час я пішов звідти, не зовсім це моя історія. Мені більше підходить антреприза, граю в деяких виставах – наприклад «Номер 13». Насправді я 7 років грав у ТЮГі і зрозумів: хочу працювати з матеріалом, який подобається, а не те, що пропонують.

А люди, коли впізнають на вулиці, що кажуть?

Насправді багато хто називає мене «Вадіком», як персонажа серіалу «Дільничний з ДВРЗ»: їде автівка, а звідти хтось кричить «Привіт, Вадік»! Дехто просто усміхається, або питають, чи можна сфоткатися, а жінка якось у магазині підійшла до мене і каже: «А ви шо, купуєте щось в супермаркеті?»