Ірина Хоменко: Ми всі втомилися від війни, але у нас тут є хоча б якась розрада

Читайте також: Маша Данілова: Я намагаюся не реагувати на хейт

Ведуча програм «Ранок Вдома» і «Я не забуду» на телеканалі «Дім» Ірина Хоменко у ексклюзивному інтервʼю розповіла про нові звички і світобачення, які змінила війна. Також телезірка пригадала крайні поїздки на фронт до захисників із новим проєктом «Хартійна кухня», поділилася своїми враженнями від побаченого і зізналася, як такі подорожі мотивують її жити і працювати. 

Ірино, 3-й рік повномасштабної війни, яка змінила життя кожного українця. Як ви? Чим живете і надихаєтесь сьогодні? 

Мабуть, жодна адекватна людина, у якої є мрії, прагнення, стимули, не може собі уявити, що в один момент в її домівку постукається війна. На жаль, українці вже одинадцятий рік живуть у війні і третій рік – в умовах повномасштабного вторгнення. Я знаю чимало людей, які ще 2013 року виїжджали з Донецької і Луганської областей, а також із Криму. І всі вони кажуть одне: єдина їхня помилка у тому, що вони поставили життя на паузу, бо чекали, що війна завершиться і вони повернуться у свої домівки, до свого нормального, буденного, щасливого життя. Але, на жаль, за всі ці роки цього не трапилося. І зараз ми всі разом вчимося не ставити життя на паузу, а продовжувати жити, мріяти, ставити перед собою цілі і досягати їх. 

Особисто я надихаюся непохитністю наших захисників. Намагаюся створити щасливе дитинство для своїх дітей і робити те, що викликає у мене щастя. Це складно, тому що багато речей я собі забороняю, але тим не менш дозволяю маленькі радощі та намагаюся робити так, щоб хоч якийсь промінчик щастя і надії був у моєму житті. 

Чи дозволяєте собі «звикати» до війни? Взагалі, як ставитеся до цього поняття? 

На жаль, всі українці вже звикли до цієї війни. Для мене найкращий приклад цього – мої діти. Боляче дивитися, але коли звучить сигнал повітряної тривоги, вони мовчки виходять в коридор, Дамирчик (9-річний син ведучої. – Прим. ред.) розстилає матрас, стягують з Авророю (молодша донька Ірини Хоменко. – Прим. ред.) іграшки, вмикають мультики або аудіокнижку на планшеті і сидять там до відбою. 

Це страшні реалії нашого життя. Мені здається, що ми звикли. Замість того щоб радіти життю, діти чекають відбою небезпеки, а батьки тим часом моніторять новини.  

Ви не раз розповідали про те, як поїздка у Донецьку область 2017 року змінила ваше життя. Чи вдалося за ці три роки повномасштабної війни побувати на сході України? Було бажання поїхати до захисників? 

Скажу, що прифронтові міста 2017 року і зараз – це абсолютно різні речі. Якщо 2017 року я бачила, мабуть, відсотків 20 зруйнованих будинків, садочків, шкіл, то зараз, коли я побувала в Донецькій області, побачила 80 % таких і лише 20 % вцілілих. І то, я не можу стверджувати, що вони повноцінно вціліли, тому що здебільшого це те, що люди відбудували вже або це частково непошкоджені сторони будівель. Звичайно, там немає будівель з не вибитими вікнами або не забитими дошками… Тож це дійсно зруйновані війною міста. 

З «Хартійною кухнею» ми були дуже близько до лінії бойового зіткнення. Вражень у мене повно! На жаль, дуже багато негативних. Є багато людей, які продовжують жити у цих зруйнованих містах. Які, коли приїжджає гуманітарна допомога, беруть водичку, продукти і намагаються якось виживати. Наші незламні військові, які щодня і щоночі боронять нашу державу, сидять у тих окопах і знаходять у собі сили піклуватися про те населення, тих бабусь і дідусів, які залишилися на Сході нашої країни. Мабуть, така ситуація і на півдні, на жаль, там я ще не була. 

Розкажіть про новий проєкт каналу «Дім» «Хартійна кухня». Чому саме «Хартія» і де знімали випуски? 

Знімали дуже близько до лінії бойового зіткнення – на Сході. Одразу вам скажу, що всі ті повітряні тривоги, які ми переживаємо тут, у мирних містах – це квіточки у порівнянні з тим, що відбувається там. Нам за 5 днів вдалося зняти 10 випусків. За ці чотири ночі я відчула на собі багато цікавого. Майже не спала – так, дрімала – і була в шоці від непохитності наших захисників, яким вдається абстрагуватися і не звертати уваги на всі ці постійні вибухи. 

Чому саме «Хартія»? Бо керівник проєкту «Ранок Вдома» Кирило Бін вступив до лав Національної гвардії України, а саме до 13-ї бригади «Хартія». Взагалі, до бригади долучилися люди просто за покликом душі, за національними вподобаннями, за культурними і духовними здобутками. Тому «Хартія» – це більше про душевний стан. Це 100 % добровольців, які в певний момент зрозуміли, що вони йдуть захищати своїх дружин, дітей, батьків, свою домівку і свою батьківщину. Вони дуже мотивовані. На жаль, ми також переконалися, що більшість із тих людей – ті, хто пішов на захист ще 2022 року, – і досі лишаються там.

Поділіться враженнями і відчуттями від спілкування з героями випусків. З якими емоціями їхали зі зйомок? 

Я можу сказати так – ми всі втомилися від цієї війни, але у нас тут є хоча б якась розрада. Ми можемо піти прогулятися у парк, пограти у футбол, поспілкуватися з друзями, а там наші захисники 24 на 7 у війні. Вони прокидаються і думають, як побудувати стратегію, щоб витіснити ворога з нашої землі. І коли ми говорили, вони намагалися не чіпати тему війни, а повернутися у нормальне мирне життя, щоб нагадати собі вкотре, за що вони борються, які інтереси відстоюють. Тож я в захваті від цих людей, і як би парадоксально це не звучало, там, під постійними обстрілами, в оточенні цих мужніх і сильних чоловіків я почувалася у безпеці. 

Також хотіли запитати про інший ваш проєкт – «Ранок Вдома», а точніше про стосунки у колективі, адже нещодавно ви стали хрещеною матірʼю молодшої доньки Лілії Ребрик. Як відреагували на запрошення? І взагалі, як поставилися до такої відповідальної місії? 

Ліля, Андрій і Аделінка мені прислали відео, в якому попросили стати хрещеною мамою. Моїй радості не було меж! Я була дуже щаслива і одразу ж подзвонила Лілі. Насправді, бути хрещеною мамою – дуже велика відповідальність, адже якщо рідна мама може щось заборонити, то хрещена, звичайно, має право дозволити все що завгодно, балувати малечу. На мою думку, хрещена мати обовʼязково має подарувати дитині віру, любов, надію і розуміння того, хто вона є в цьому суспільстві, що вона має свої права і може вільно говорити, думати. Подарувати значимість сімʼї, любові до батьківщини, до рідної землі, до сімʼї, і щоб були ці правильні наративи, які мають бути у кожної людини.

Ну і, звичайно, коли ти хрестиш дитину – це не просто проходження обряду, а ще і поєднання з сімʼєю. Сімʼї обʼєднуються, підтримують одна одну, допомагають, надихаються одна одною, і відчувається цей звʼязок віри, підтримки, який всіх нас тримає. Ми ретельно обирали церкву, адже хотіли, щоб все було за правилами. Хрестили малечу в Свято-Михайлівському чоловічому монастирі, який є київською єпархією. Це дуже старовинна церква. 

Ви тривалий час були акторкою студії «Мамахохотала», чи продовжуєте сьогодні гумористичну діяльність? Наскільки ця справа змінилася через війну, адже чимало людей сперечаються через доречність тих чи інших жартів? 

У липні 2022 року ми дали перший концерт для Нацгвардії, для хлопців і дівчат, які захищали Київщину. Це стало для мене переломним моментом. Тоді я вперше з початку повномасштабного вторгнення вийшла на сцену. До того думала, що вже ніколи не зможу співати і жартувати. А тут зрозуміла, що є надія, віра, є сили боротися далі і допомагати всім, чим ми можемо. Тому ми продовжуємо працювати і таким чином підтримуємо військових. 

У грудні минулого року ми дали перший концерт, який зняли, адже був запит на нові випуски. Я вважаю, що жарти мають бути в нашому житті. Саме цим ми викликаємо захоплення у іноземців – зараз в укритті, а через 5 хвилин живемо, жартуємо, сміємося.  Однак ці жарти повинні бути більш витонченими, делікатними, а ще правдивими, адже гарний жарт якщо і піднімає настрій, то в 100 разів, а якщо ображає, то в 1000. Тому треба бути уважними, обдумувати і перевіряти, робити суперякісний гумористичний контент. Працювати не на кількість, а на якість. 

До речі, свою діяльність, що їздимо до захисників із концертами, ми вирішили не афішувати. Ми це зберігаємо в особисту скарбничку, де маємо спільні фото, де спілкуємося, надихаємо, хоч якимось чином підтримуємо їх. 

Окрім роботи – ви ще й мама двох дітей. Як вам вдається все поєднувати? Чи існує якась формула розподілення часу і сил? 

Насамперед я мама. Тож захист і всі потреби моїх дітей зараз на першому місці. Також я людина, ведуча, яка спілкується і висвітлює історії наших захисників у проєкті «Я не забуду». Це чудовий проєкт каналу «Дім», який складний емоційно, але ми маємо говорити про той біль втрати батьків, дружин чи дітей, які не дочекаються своїх рідних з війни. Також говоримо з військовими, які втратили кінцівки, здоровʼя на війні. Однак є й хороші, мотиваційні події – наприклад освідчення. Наш захисник із ампутованою кінцівкою і захисниця, снайперка, теж з ампутованою кінцівкою, знайшли одне одного у реабілітаційному центрі. Він їй зробив пропозицію, і вона погодилася. Навіть під час війни у таких складних життєвих обставинах люди кохають, одружуються, народжують дітей. Це дуже і дуже мотивує. Тому для мене важливо поєднувати родину і роботу. 

Щодо розподілення, моя формула така: якщо працювати – то на повну, не відволікаючись, якщо проводити час з дітьми – то повноцінно і якісно: читати з ними книжки, гратися, ділитися своїми відчуттями, просити, щоб вони ділилися переживаннями, емоціями, бажаннями. Тому що дітки можуть закритися і втратити цей близький контакт з батьками. 

Чимало людей сьогодні говорять про необхідність психологічної підтримки. Чи зверталися ви за допомогою до спеціалістів для себе чи можливо для дитячої консультації. Як ставитесь до цього? 

Перше і найголовніше, мені здається, що зараз складно всім перебороти власні переживання, втрати, тому я вважаю, що психологічна підтримка необхідна мало не кожному. Просто чомусь люди досі вважають, що прийти за консультацією чи за допомогою до професіонала – це соромно. Натомість краще поділитися чимось з подругами, друзями… і те не всім. Люди не хочуть турбувати рідних і батьків, щоб ті теж не переживали. Ми не звикли звертатися до психологічної підтримки, та насправді треба просто перебороти цей страх і хоча б раз піти до спеціаліста. 

Особисто я поки не зверталася, але багато моїх друзів натякають на це, кажуть: «Іро, у тебе такі проєкти, особливо «Я не забуду», я не знаю, як ти його витримуєш. Як це переживаєш. Ми не можемо навіть подивитися, а ти спілкуєшся з героями, готуєшся до цих програм». Кожна людина має свою межу, з чим вона може впоратися. Звичайно, мені дуже і дуже складно, але поки я справляюся, якщо відчую потребу – обовʼязково звернуся за допомогою. Стосовно дитячої психотерапії і психоаналізу, консультацій – не зверталася, але я маю сусідку, яка якраз дитячий психолог, і все, що мене турбує, я запитую у неї. Можливо це і є свого роду консультація. 

Що особисто вам допомагає зараз підтримувати ментальне здоровʼя? Триматися, коли руки опускаються і немає сил ні на що?

Я роблю внесок у суспільне життя і намагаюся це робити якомога гучніше, правильніше і частіше. Продуктивно працюю. Намагаюся реалізувати творчі здібності, тому що творчість дає розраду, допомагає розслабитися і рухатися вперед. 

Найбільше моє щастя – мої діти! Я їх обожнюю! Вони мене радують, надихають! А також здоровʼя моєї мамочки. Я завжди кажу, що коли здорові і щасливі мої близькі – щаслива і я. 

Що допомагає триматися? Віра… Я завжди думаю: якщо нам тяжко, то як тоді нашим захисникам на передовій? Чи можна порівняти те, що вони роблять, із тим, що робимо ми? Ні! Тоді треба закривати рот, переставати нити, брати себе в руки і йти пахати. І тим самим пришвидшувати нашу перемогу.  

І останнє – зараз початок літа, а отже період відпусток і літніх канікул. Як плануєте провести час? Який відпочинок обираєте для себе і для дітей? 

Перші 20 днів червня ми провели готуючись до вступних іспитів, адже мій Дамир закінчив 4 клас і вступив у науковий ліцей. Тому перший місяць минув для мене трохи знервовано – мабуть, я переживала більше, ніж він. Але, дякувати Богу, він піднатужився і вступив, за що я йому дуже вдячна. Оскільки «Ранок Вдома» пішов у відпустку, інші проєкти теж, ми вирішили весь час присвятити своїм рідним. Тож ми з дітьми проводимо час разом, насолоджуємося одне одним, гуляємо, читаємо книжки, малюємо, ліпимо, ходимо в кінотеатри тощо. Ще плануємо поїхати десь до водички, організувати пікнік, посмажити маршмелоу… Похід до лісу обовʼязково буде. Зробимо все, щоб це літо їм запамʼяталося. 

І ще я дуже хочу підправити здоровʼя дітей, сьогодні це дуже актуально. Дітки, які постійно перебувають у тих укриттях, хворіють… Хочеться попрацювати над їхнім станом, підвищити імунітет.