Ольга Ракіцька: про війну, творчість, сім'ю та новий альбом

Читайте також: Влад Никитюк: сімейне життя, «Рубан» та «Подвійні ставки»

Відома співачка та авторка пісень Оля Ракіцька оголосила про реліз довгоочікуваного альбому "Мир у родині". Цей альбом є особистим твором, який відображає досвід та внутрішні переживання Олі, закарбовані у кожній пісні збірки. Саме про це Afisha.bigmir.net поговорила зі співачкою, а також про життя, творчість та війну.

Оля, у якому віці ви вперше вийшли на професійну сцену?

Я вийшла на професійну сцену десь у 9 років. Приблизно з 8 років я почала займатися вокалом. В Донецьку, звідки я родом, я відвідувала вокальний кружок у Палаці молоді «Юність», і разом із вокальним ансамблем ми виступали на різних міських святах – новорічних, різдвяних, в різних парках та на площах. Вперше я виступила 9 травня на День Перемоги. 

Як ви написали вашу першу пісню?

Як тільки я почала займатися вокалом, то одразу намагалася потрошку писати. У 8–9 років не просто писала текст, а навіть щось наспівувала з мелодією. Перша моя пісня була про танці – «Танцюй зі мною, потанцюй зі мною», щось таке.

Після закінчення школи я послухала маму і вступила до фінансового вишу. В школі я дуже сумлінно та багато займалася математикою, готувалася до вступу до Університету економіки й торгівлі. Я занурилася з головою в математику, але з часом зрозуміла, що музика – це те, що я дуже сильно люблю, і хочу нею займатися професійно. Тому відновила заняття з вокалу та почала співати на різних подіях та святах у Донецьку – на днях народження, весіллях. Виступала із каверами на той час і потроху писала свої пісні. 

Після початку війни – 2014 року – ми переїхали з Донецька до Києва. І перший мій виступ у столиці відбувся в різдвяну ніч на Софійській площі. Я виступала з музичним бендом, який зібрала після переїзду, а виконувала свою україномовну пісню «Полетіли». Можна сказати, що на велику сцену я вийшла 2015 року.  Вже потім з'явилася пісня «Мой город», і саме з нею ми дуже багато виступали на різноманітних майданчиках та в різних містах.  

Чи очікували ви такої шаленої реакції на ваш перший альбом «Мой город»?

В той час, коли випускала перший альбом, я не зовсім розуміла, що відбувається, – тому взагалі не мала жодних очікувань. Безліч концертів, поїздки, слухачі, нас запрошували виступати скрізь... Все було як в тумані. 

Це зараз розумію, який  для дебютного альбому величезний результат та фідбек від людей я отримала, але на той час я не могла оцінити цього. Я просто жила цим і отримувала насолоду від процесу. Дуже вдячна за той період – за все, що зі мною відбулося. 

Потім ми переїжджали, дуже швидко і з невеликою різницею у віці я стала мамою двох діточок і почала робити паузи в музичній кар'єрі. 

Скажу чесно, починати знову іноді важче – бо на старті кар’єри майже одразу моя творчість дала плоди та знайшла відгук у слухачів. Але тоді я навіть не припускала,  скільки дров прийдеться наламати і що попереду на мене чекають і помилки, і випробування. Коли ти розумієш, скільки потрібно зусиль та скільки треба вкласти праці в роботу, – починати все заново дуже непросто. Та любов до музики йде попереду цих страхів.

Залишати рідний Донецьк 2014 року було важко?

Донецьк – моє рідне місто, я там народилася, і мені дуже боляче за нього. Коли 2014 року почалася війна, то всю свою біль я сублімувала у творчість, пісні та виступи. Так з'явилася пісня «Мой город». Моя біль вилилася в пісню. Я шукала розраду у творчості, але була все одно щаслива, бо займалася улюбленою справою. Улюблена справа – це дійсно ліки від будь-яких обставин, які кояться у світі. Ці обставини від нас не залежать, але тільки від нас залежить, як ми себе поводимо в цих умовах. Якщо продовжуєш займатися ще більше улюбленою справою, нести людям світло, позитив та добро – ти не можеш опускати руки.  

Оля Ракіцька тоді (2014 року) і зараз – це дві різні людини?

Вважаю, що так. Ми всі ростемо та розвиваємося – і в особистому, і в сімейному плані. 2014 року я ще не була мамою – нині маю двох діточок.  У відносинах тоді домінували одні емоції. Якщо не могла з чимось впоратися, то все рубалося з плеча. Зараз вже по-іншому думаю, стала мудрішою та більш спокійною. В професійному плані завдяки досвіду та постійним заняттям набула музичних навичок, зросла у вокалі. В духовному – прийшло розуміння важливих речей, прочитала багато книжок, отримала знання з різних лекцій та практик. Ми всі змінюємося – і це дуже круто. 

У вас 2018 року був великий спільний тур з Іриною Білик. Чи вдячні ви Ірині за те, що вона підтримала вас як молоду співачку?

Тур із Іриною Білик я досі згадую з теплом. Це був безцінний досвід, і я дуже багато чому навчилася в той період. Іра дала мені багато безцінних порад, я спостерігала за нею та запам’ятовувала – як вона все вирулює, комунікує з усіма, як все проходить. Це дуже нелегко, але найголовніше – це любити те, що робиш, і ти подолаєш всі складнощі.
В турі я потоваришувала з багатьма людьми із великої команди і спілкуюся з ними донині. А з деякими ми почали співпрацювати, вони стали частиною вже моєї команди. Дуже вдячна всім за той шлях, який ми пройшли разом. 

Важко прощатися з російськомовними хітами, знаючи, що ви їх більше ніколи не зможете співати?

Скажу чесно, мені дуже важко. В мене є російськомовна пісня «Солнце», її дуже люблять мами. Вони вмикають цю пісню своїм діткам, знімають відео під неї. В ТikTok під цю пісню знято більше 10 тисяч відео! Не знаю, чи вдасться перекласти саме цю пісню.

Читайте також: Влад Никитюк: сімейне життя, «Рубан» та «Подвійні ставки»

Але знаю, що жалкувати ні про що не треба. Російськомовна пісня «Мой город» дала мені великий старт у кар'єрі. Зараз ми її переклали. І вона не гірша, не краща, а просто інша. Нова аудиторія, нові слухачі знайомляться вперше зі мною вже через україномовну пісню «Мой город». Я живу за принципом – все, що не робиться, все на краще. Завжди є вихід із будь-якої ситуації, не треба жалкувати ні про що. 

З ким серед відомих артистів ви хотіли б записати дует?

Дует – завжди гарна ідея, це колаборація талантів і творчих ідей.

Я б залюбки записала дует з кимось із артистів. Але для цього мають співпасти декілька факторів. Я ніколи не оцінюю артиста через його популярність чи кількість підписників. Для мене головне, які у нього пісні, як він співає та які сенси несе через свою творчість у маси. Також між нами має бути спільний творчий вайб. Це не повинна бути дружба, але ми маємо бути на одній хвилі. Як було із Іриною Білик. В нас був дует на сцені – і поза сценою ми гарно спілкувалися, товаришували, ходили одна до одної в гості. 
Нещодавно в мене була ідея додати реп-куплети в одну з моїх пісень. Я би виконувала приспіви, а хтось би зачитав репчик. Це дуже прикольно. Мені подобаються такі суміщення різних стилів.

Як ваш чоловік Ярослав Ракіцький ставиться до вашої творчості? Чи підтримує вас?

Чоловік вірить, підтримує, любить мою творчість та мої пісні. Іноді вмикає їх та слухає. Це дуже приємно. 
У всіх бувають моменти зневіри, спади настрою. В такі моменти я дивлюся на свого чоловіка та беру з нього приклад. Він мене завжди мотивує: що би не було, що б не говорили, як би там не складалося – не треба опускати руки, треба йти далі, йти до своєї мрії. Тим паче, якщо ти щось дуже любиш і в тебе це гарно виходить. Коли він мені так говорить – я відчуваю натхнення творити далі. 

Ви мама двох дітей. Важко поєднувати кар'єру співачки та матері двох дітей?

Це взаємодоповнюючі речі – різні ролі однієї жінки або різні сторони однієї жінки. Одне без другого було б неповноцінним. 

В мене був період у житті, коли я займалася лише дітьми та домом. В наших дітей маленька різниця у віці. Ярославі було два роки, коли народився Тьома. Тому я повністю занурилась у материнські процеси. Думаю, мами маленьких дітей мене розуміють. Я дуже мріяла про дітей, прагнула цього всім серцем. Тому творчість відійшла на другий план. Перші декілька місяців було все нормально, але потім мене повністю затягнули домашні справи – і я почала потроху затухати в щоденній рутині. 

Моя родина та близькі знають, що мені як повітря потрібні творчість, спів, сцена. Якщо цього не буде, то і в материнстві я не зможу стати щасливою людиною до кінця. Я не можу не розвиватися, не працювати, не йти до своїх цілей. Щоби бути щасливою мамою, мені потрібно реалізуватися. 

Але все одно – родина буде для мене завжди на першому місці. Це моя тиха гавань, де я можу заспокоїтися, набратися любові, натхнення, щастя.
Мені потрібно, щоби все було і все між собою було в гармонії. Одне без одного для мене просто життя не життя.

Ви часто їздите на матчі вашого чоловіка?

Так. Звісно, не всі мені вдається відвідати, бо нині дорога займає дуже багато часу. Я була на крайньому матчі у Гамбурзі, де лунала моя пісня «Помаранчеве серце». Дуже приємно, коли 50-тисячний стадіон слухає твою пісню, і вона звучить на весь стадіон перед грою. Особливо приємно, коли команда виграє в цей день. Це дуже круто.

Вірите в дружбу в шоу-бізнесі?

Я вірю в дружбу, хоч у шоу-бізнесі, хоч у футболі, хоч у будівництві. В будь-якому бізнесі є дружба. Вона ніяк не залежить від сфери діяльності. Дружба залежить лише від людини, від її вміння дружити та від її щирості. Вона ніколи не має бути корисною – бо така дружба рано чи пізно закінчується.  

На днях вийшов ваш новий альбом «Мир у родині». Розкажіть про нього.

Альбом вийшов дуже особистим. Кожна пісня з цього альбому не вигадана, кожна пісня написана від серця, прожита мною та «переписана» з реального життя. Я планувала в цей альбом вкласти все, що я пройшла та пережила. Всі пісні написані мною або у співавторстві з Ольгою Бажаною.

Україна зараз у тяжкій війні. Чи допомагаєте ви ЗСУ та чи часто даєте благодійні концерти?

Так, звісно, ми допомагаємо. Мій чоловік дуже активно допомагає ЗСУ і пораненим військовим. Допомога – частина нашого сьогоднішнього життя. 

Щодо концертів, то можу сказати, що саме благодійні концерти стали поштовхом для мене, щоби повернутися до музики більш активно та публічно.

Пісню «Мир у родині» я презентувала 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей. Це була колаборація з Дитячою гарячою національною лінією України, куди протягом року надходять сотні тисяч дзвінків. 

Пісню я виконала в ефірі телеканалу «1+1». Ми зібралися на благодійний бранч разом із психологами, коучами та працівниками гарячої лінії, де я співала цю пісню. Ми обговорювали різні питання, що стосуються дітей та їхнього середовища, – мир у родині, неблагополучні сім'ї, самогубства дітей, різні психологічні травми та проблеми. У цій сфері дуже багато питань, які треба вирішити, а з війною їх стало в сотні разів більше. Цей проєкт для мене надважливий – як для мами і як для людини. Я бачу одну із своїх місій в тому, щоби допомагати дітям.
Також можу анонсувати, що найближчим часом у мене відбудеться виступ для дітей в лікарні «Охматдит».

Що б ви хотіли побажати українцям?

Напевно, я нікого не здивую, бо найголовніше наше бажання – це перемога, мир та спокій в нашій країні. Війна – це найстрашніше, що може статися. Але є обставини, які від нас не залежать. Але те, що залежить від нас точно, – це мир у нашій родині. Бажаю, щоб у кожного був цей мир, а дім був тим місцем, куди завжди хочеться повертатися, де спокійно і легко, де тебе розуміють, люблять і чекають. Де немає ніякої бурі, бо нам бур вистачає у світі. Щоби у ваших родинах завжди була тиха гавань спокою й щастя.