«Інший Франко»: які таємниці нам відкриє масштабний байопік про видатного сина великого Каменяра

Читайте також: «Інший Франко»: у Києві пройшов допрем’єрний показ масштабного байопіка

Його постать маловідома українцям, більшість взагалі не знають про нього. Цю велику несправедливість і намагатиметься виправити фільм, адже Петро значно вплинув на збереження ідентичності українців, нашої культури та історії. «Інший Франко» з’явився на великих екранах вже 8 лютого.

Персоналія Петра Франка

Петро був наймолодшою дитиною у сім’ї Франків. Він народився 28 червня 1890 року у селі Нагуєвичі, малій Батьківщині свого батька. Змалку захопившись точними та природничими науками, хлопець вступив до Львівської політехніки, яку закінчив відмінником. Загалом на його ім’я запатентовано 36 винаходів. Крім науковця, він також був пілотом – засновником військової авіації в Україні, письменником, педагогом. У час Першої світової війни Петро проявив себе як вправний розвідник і героїчна людина. Його внесок у розвиток патріотизму та збереження української ідентичності є чи не найважливішим його досягненням, адже він стоїть біля джерел створення «Пласту» – громадської молодіжної організації, учасники якої значно вплинули на розбудову держави Україна.

«Пластова» історія

«Пласт» виріс зі скаутського руху, заснованого британським воєначальником Робертом Бейден-Пауелом. 1899 року він видав книгу «Допомога в розвідці» (Aids to Scouting). Це був нетиповий навчальний посібник, наповнений особистими історіями, інтригами та навіть іграми. Успішна служба у Південній Африці зробила Роберта відомим у Британії – як і його книга, яка набула популярності серед вчителів і молоді. Це підштовхнуло військового написати «Скаутинг для хлопчиків» (Scouting for Boys, 1908). Саме ця книга, перекладена різними мовами, стала основою для створення скаутингових організацій у всьому світі, включаючи «Пласт». 

Назва походить від козаків-розвідників, яких називали пластунами. Автором був Іван Боберський, один із засновників «Пласту». Петро Франко був одним із педагогів, хто організував 1911 року перші пластові гуртки. Він також видав збірку «Пластові ігри та забави». Програма навчання складалася зі спортивно-військових занять. Офіційною датою заснування «Пласту» вважається 12 квітня 1912 року, коли перші 40 пластунів здали пробу на «учасника», прийняли Пластову присягу на вірність Богові та Україні. Загалом молодь навчалася поводитися зі зброєю, робити довгі марші з важкою поклажею, сигналізувати, надавати першу медичну допомогу. 

Спершу гуртки не мали зв’язку і централізованого управління. Проте вже 1914 року за організації Петра Франка відбувся Пластовий З’їзд для створення керівного органу, реєстрації учасників, налагодження видання відповідної літератури.

Влада Австро-Угорщини підтримувала створення спортивних організацій для молоді, тож на заході України рух швидко розрісся. Під час Першої світової війни багато пластунів стали до лав Січових Стрільців. Після проголошення Першого універсалу Центральної Ради 1917 року «Пласт» спробував розширитися на Наддніпрянщині. У Києві та Бахмутському повіті новостворені гуртки примусово були приєднані до «Бойскаутів Росії». У Чернігові та Білій Церкві цього не сталося. Пластуни стали ядром керівних кадрів Армії УНР після приходу до влади Директорії (1918). Серед них був і Петро Франко, ставши старшиною УСС та Січових Стрільців Дієвої Армії УНР. Поступово рух розширювався, проте зі створенням Радянського Союзу його заборонили, а на заході країни поляки дозволили «Пласту» існувати тільки на Галичині та Волині в умовах жорсткого нагляду та цензури.

Організація пережила кілька етапів відновлення. Польський уряд спершу не надавав значення діяльності руху, що дало змогу відродити гуртки у 20-х роках минулого століття. Проте вже 1928-го їх заборонили на Волині, а 1930-го – на Галичині. Тож рух продовжував діяти нелегально. Також почалося створення гуртків за межами України – у Чехії, Австрії, Німеччині, Франції, США, Канаді, Австралії тощо.

Читайте також: Зірки «Мого прекрасного весілля» Ділан Спроус та Вірджинія Гарднер в ексклюзивному інтерв'ю

В цей час Петро Франко переїздить до радянського Харкова, оскільки поляки утискають українську інтелігенцію. На посаді старшого наукового співробітника в Інституті прикладної хімії він займається винахідницькою діяльністю. Проте тиск більшовицької системи та жахи Голодомору змусили його повернутися на захід країни. Але вже 1939 року Червона Армія вторглася й туди. В цілях пропаганди уряд використав сина великого Каменяра, зробивши його депутатом Народної ради.

Цей компроміс дуже зацікавив виконавця головної ролі «Іншого Франка» Вячеслава Довженка. «Петро Франко був одним з тих, хто будував українську ідентичність та державу, але він був вимушений піти на компроміс із радянською владою і деякий час навіть був успішним у цій системі. Тому для мене виникло питання: чому людина пішла на такий компроміс? Він був досить вольовий чоловік, безпосередньо воював проти шляхти, а потім раптом відбулася історія, де він потрапив в Радянський Союз на Харківщину, де йому пропонували громадянство СРСР, але він відмовився і повернувся до Львова. Тому що потрапивши в абсолютно авторитарний режим, тільки, напевно, хворій людині захочеться там лишитися. Але що потім відбулося такого, що змусило його піти на цей компроміс із Росією, варварською владою, яку він вже бачив?» – ділиться думками актор.

Проте цей компроміс не врятував Петра. Вже у червні 1941-го, з початком радянсько-німецької війни, уряд вивіз потенційно небезпечну інтелігенцію на схід, щоб вона не співпрацювала з німцями. Але Франко нікуди не доїхав. Досі немає точних відомостей про те, де і як він загинув.

Проте його спадщина продовжує жити. Сьогодні «Пласт» налічує близько 10 тис. учасників і є найбільшою скаутською організацією країни. Він підтримується на рівні держави й існує не тільки в Україні. Деякі з пластунів зараз на фронті продовжують справу своїх предків – захищають рідну землю. Петро Франко був видатною особистістю, яка заслуговує на визнання. І з 8 лютого вже можна долучитися до виправлення несправедливості та дізнатися більше про цю важливу в історії України людину.