Сергій Лиховида: Я надихаюся цими людьми і розумію, що українці – найкрутіші!

Читайте також: Гороскоп на тиждень 2-8 жовтня 2023 від тарологині та езотерикині Тетяни Гай

З серпня на телеканалі «Дім» виходить соціальне реаліті «Діло буде» про успішне відновлення чи релокацію бізнесу, ведучим якого став Сергій Лиховида. У відвертому інтервʼю ведучий розповів, чому українцям варто звернути увагу на новий проєкт шоу, розповів про особливості роботи на телебаченні та на YouTube і дав поради починаючим блогерам, як досягти успіху у великому відеохостингу.

Сергію, як ви стали ведучим проєкту «Діло буде» на телеканалі «Дім»?

Мені запропонували записати проби. Я це успішно зробив. І через 2 місяці мені повторно зателефонували з новиною, що мою кандидатуру погодили, підтвердили і навіть сказали, що нікого іншого не розглядали, що я був єдиним і неперевершеним кандидатом. Проте я думаю, що тут мене трошки надурили (усміхається).

Річ у  тому, що в мене на YouTube були випуски зі схожим форматом, де я теж спілкувався з релокованими бізнесменами, і ці випуски я додав до своїх проб. Це, мабуть, в комплексі дало розуміння того, що в цей проєкт як ведучий я підійду найкраще.

Розкажіть про проєкт «Діло буде», чому його варто дивитися українцям?

«Діло буде» про бізнеси, які після повномасштабного вторгнення були змушені переформатовуватися – і змогли це зробити. Мені було приємно і важливо долучитися до проєкту, бо він про силу людей, про їхню незламність, про те, що незважаючи ні на що вони продовжують займатися ділом свого життя. Особисто я вже багато років просто думаю про власний бізнес – і не можу знайти в собі ідею, мотивацію, силу його розпочати. А тут люди зіткнулися з жахіттям війни, але вони продовжують працювати. Чесно кажучи, вже під час зйомок я зрозумів, що для мене це шалений досвід, адже проживати ці історії і бути їхньою частиною – це важливо, а ще і є нагода спробувати ці бізнеси на собі, зазирнути всередину. Це безцінно, адже я більше ніде не міг би побачити так багато справ зсередини. І, як на мене, для глядачів, які пережили і переживають наше спільне воєнне сьогодення, такі історії, як «Діло буде», додають надії, що все в нас буде добре. 

Можливо, якісь з історій вже надихнули вас на ідею власного бізнесу?

Тут впливає кожна історія, бо я не можу не пропускати їх через себе. Нещодавно почув фразу – «спільні рани нас зближують». Так і є, просто для когось ці рани по-живому, а для мене це та рана, яку я переживаю з історією людей. А щодо бізнесів, то мені було цікаво власноруч зробити морозиво, долучитися до виготовлення косметики чи спробувати зробити сир. Сказати, що у мене вже є чітка ідея для мого бізнесу, – поки що ні, але те, що ці люди надихнули мене і вкотре дали розуміння, що було б бажання, а кошти, час і все інше знайдуться, – це факт! Просто я ще в пошуках своєї справи, я людина творча, і для мене важливо, щоб те, чим я займатимуся, мене драйвило. Тому я впевнений, що через проєкт, доторкнувшись до різних сфер діяльності, я в кінці викристалізую якісь думки. Можливо, мені потрібен буде якийсь час, а поки я надихаюся цими людьми і розумію, що українці – найкрутіші!

Сьогодні ви вважаєте себе насамперед ким? Блогером, ведучим, телеведучим…

Напевно не треба це ділити. Я не дуже люблю слово шоумен, але я би хотів знайти одне єдине слово для опису моєї діяльності, тому що все це дуже близько. Телебачення, YouTube, я веду різні заходи – це все частинки однієї сфери. Це ж не те, що я зранку сідаю в авто і працюю далекобійником, а ввечері вдягаю костюм і веду захід, – ні. Це все відгалуження однієї сфери – такої творчої професії.

Тоді чим цікава вам робота на телебаченні і в чому її особливість?

Телебачення – це завжди глобальні проєкти, великі команди. І це цікаво в контексті того, що коли над проєктом працює багато людей, то це завжди велика кількість ідей і можливості ці ідеї реалізувати. Це не YouTube, де ти можеш обійтися 2–3 людьми, власне, ти можеш обійтись навіть без них – сам бути і режисером, і автором, і ведучим, і всім. А телебачення це інше – масштаб, декорація, команда. На жаль чи на щастя, але YouTube поки що цим похизуватися не може, та і напевно в цьому немає потреби.

Хтось каже, що телебачення вже втрачає позиції у порівнянні з діджиталом, хтось – що не втрачає. Я притримуюсь дуже меркантильної думки – на мій вік телеведучого ще вистачить. А що буде далі – поки сказати не можу, я не Ванга.

Для себе порівнювали сучасний стан YouTube і телебачення?

Це різні сфери. YouTube – це швидкісна машина яскраво-червоного кольору, типу Ferrari чи Maserati, яка несеться дуже швидко, але в яку не дуже багато людей може сісти – 2–3 людини. А ось телебачення – це такий локомотив, потяг, який їде тією ж дорогою, якою їздив і 10 років тому, але в цьому потягу багато людей, є безліч вагонів різного типу. Такі в мене виникають асоціації, коли я думаю про YouTube і про телебачення, але те, що цікаво і захоплююче і там і там, – це однозначно.

А ще я згадав, чим мені подобається телебачення, – тим, що багато людей дбають про тебе, роблять зачіску, грим, прасують одяг, обирають, що вдягнути… Це дуже приємно, дуже (сміється)!

Тоді перейдемо до YouTube. Як почалася ваша робота на цьому майданчику?

Все зупинилося, минуло 1,5 місяці після початку повномасштабного вторгнення… так і почалося. Але, відверто кажучи, у мене і раніше було кілька спроб створювати контент на YouTube, але вони були досить непомітні, і на це були свої причини. А ось коли почалася повномасштабна війна, я розумів, що за 1,5 роки до цього почав працювати в кадрі, я багато років веду заходи, і все, що я вмію, – це робота з інформацією, робота в кадрі. Я перебував у Івано-Франківську, у мене були час, команда, з якою я вже раніше працював. Вони теж сиділи без роботи. До того ж я розумів, що потрібно створювати українськомовний контент, бо всі різко відмовилися від російськомовного. Треба терміново давати людям альтернативу, щоб не було навіть бажання відкочуватися назад.

Проєкт «Розмова» виник більше як рефлексія на всі ті події, які відбувалися. Я розумію, що люди на кухнях багато про що говорять, розумію, що вони обговорюють ті чи інші речі, і те ж саме виніс у публічний простір. Адже людям цікаво почути, що у зірок – у медійних, впізнаваних людей – ті ж проблеми, що і в них.

Зараз проєкту вже більше ніж рік і три місяці, ми плавно підходимо до показника 200 тис. підписників, і найважливіше – я бачу, що люди дивляться і їм це відгукується. Та найголовніше для мене те, що люди реально забувають про російськомовний контент, адже мають гідну українськомовну альтернативу.

Ви сказали, що у вас було кілька невдалих спроб до того, як проєкт вдався. Як думаєте, що потрібно починаючому YouTube-блогеру, щоб досягти успіху?

Складно сказати. Так, у мене були спроби. Чому я сказав, що вони були менш вдалими, тому що тоді було засилля російського контенту, українське дивилися мало – такого попиту не було. Плюс я, можливо, не мав такого досвіду, впевненості і не був готовий до проєкту тоді. Зараз це все збіглось.

Треба терпіння, тому що YouTube любить терплячих. Він не любить, коли людина починає, здається і через рік знову повертається. Треба налаштуватися і бути готовим грати вдовгу, не паритися через перегляди напочатку, не перейматися, як набираються підписники.

Тож якщо ти впевнений в ідеї і розумієш, що ця ідея класна, що вона знайде відгук, віриш у неї – пробуй, роби, але готуйся грати вдовгу. Постав собі певні дедлайни – до коли ти це готовий робити, знайди однодумців, мінімальну команду і просто працюй. Я над проєктом як працював 24/7 рік тому, так і продовжую працювати. Притому що наша команда збільшується, у нас з’явилася редакторка, є оператор, людина, яка займається рекламними інтеграціями, я нібито міг відпочити, але я розумію, що це мій проєкт, де я несу відповідальність за результат і за те, що відбувається, і не можу собі дозволити працювати менше, а була б зайва годинка, я б і 25 годин працював.

Які відчули професійні і особистісні зміни під час війни?

Я доволі стійко проходжу цей період, мені важливо, що моя сім’я нікуди не виїжджала. Ми завжди були поруч, проводили час разом. Хоча я дружину намагався відправити за кордон, але вона навідріз відмовилася. За прикладом своїх друзів я бачу, що мені було б важко, якщо б вони (дружина і син.– Прим. ред.) виїхали. Мені важливо, що дружина залишилася і підтримує мене, а я підтримую її, і що ми разом проходимо цей період життя. Тому для мене цей час морально важкий тільки тоді, коли я читаю новини, бачу смерті людей і пропускаю це через себе. На щастя, я все одно знаходжу в собі сили, стресостійкість бути в нормальному ресурсі, адже не можу собі дозволити випадати з цього ресурсу.

Професійні… Ну, не знаю… Те, що більше роботи стало. Більше зйомок. Це як тренажерний зал – ти не можеш ставати гіршим, якщо займаєшся цим регулярно. Бачиш себе в кадрі, помічаєш помилки – намагаєшся вдосконалюватись, ставати кращим. І, я думаю, що у порівнянні з першою, п’ятдесят друга «Розмова» явно краща. То, мабуть, можна говорити про те, що відбувся ріст мене як інтерв’юера. А те, що мене частіше запрошують у різні шоу, – це теж наслідок певного успіху мого проєкту.

Де ви зараз живете, в Івано-Франківську? Настільки я розумію, робота вся в Києві…

Так, я живу на два міста. По суті, я приїжджаю, роблю свою справу і їду назад. Тобто насправді це не так страшно, як здається. Треба просто добре планувати свій час. Якщо все спланувати, то у Києві я проводжу 5–6 днів на місяць, а весь інший час – вдома.

Поки ви перебуваєте в столиці, ваша дружина, мабуть переживає за вас, адже тут обстріли трапляються частіше?

Я її не питав, чи переживає вона про це. Але щоразу, коли в Києві тривога, вона цікавиться, чи спустився я в укриття, чи у мене все добре. Тобто не панічно хвилюється, але завжди з холодним розумом нагадує мені, що треба дбати про себе. Та я і сам розумію свою відповідальність перед ними, тому у цьому плані у нас абсолютне порозуміння. Дружина насправді мене дуже підтримує – скільки часу вона проводить з дитиною, поки я в роз’їздах, як вона вболіває за мій успіх, десь навіть жертвуючи своєю реалізацією на даному етапі. Але вона розуміє, що зараз у мене той час, коли треба хапати хвилю, буде її хвиля – я теж підстрахую.

Особисто у вас є зараз страх?

Ні, немає. Страх є за наших людей, за те, щоб не гинули діти, не гинули українці. Хочеться, щоб було якомога менше трагічних новин, але я навіть не скажу, що це страх. Це людське хвилювання. Просто хочеться скорішої перемоги і повернення до нормального життя.

Продовжіть фразу: «Сьогодні я щасливий, бо…»

...поруч зі мною моя сім’я …я можу прокидатися щоранку і пити каву …можу займатися улюбленою справою і відчуваю – те, що я роблю, є важливим.

Про що сьогодні мрієте і чи взагалі дозволяєте собі будувати плани?

Плани будую дуже короткострокові, намагаюся себе не надто тішити ілюзіями, а просто планувати на найближчий тиждень. Тобто я вже навчився навіть не на один день планувати, а на тиждень. Що стосується мрії, це буде дуже очікувано, але я мрію виключно про перемогу, тому що, якщо говорити глобально, у мене є все, і, крім перемоги, мені на даному етапі життя нічого не потрібно.