EL Кравчук: я тримав за руку дівчинку з кульовими пораненнями в голову і плакав разом із нею

Жодного разу не спускався до бомбосховища

Читайте також: Наталія Могилевська: Ми всі - герої!

Андрію, як ви змінилися після 24 лютого?

Життя змінилось кардинально. 24 лютого в мене була запланована зйомка інтерв’ю. Воно мало бути великим за обсягом.  

Ранок. Я прокинувся від вибухів, і телефон розривався від дзвінків. Телефонувала Лада Лузіна, сказала, що молиться, не збирається виїздити із Києва, лишається в місті і вірить тільки у краще. Багато розмов телефоном було із Андрієм Данилком, ми увесь час лишались в Києві, говорили про те, що поїсти, як приготувати, що робити під час тривоги. Намагались підтримати один одного, направити, допомогти.

Спочатку було незрозуміло. Вийшовши на балкон, ми з батьком побачили в небі чорні смуги від ракет. Вибухи не вщухали. Батько заплакав. Біль, паніка, страх. Як жити, як працювати, що робити.  Невдовзі я втратив батька. Тоді я відчув чи не найбільший біль за все своє життя.

Та що таке війна я усвідомив ще 2014 року, часто відвідував Попасну. Давав концерти і на інших прифронтових територіях. Намагався із командою підняти бойовий дух людей, зробити їхнє життя бодай трохи добрішим і щасливішим. Їхні усміхнені обличчя і слова дяки я ніколи не забуду.

Ви пам’ятаєте той день? Ці перші страшні хвилини.

В перші дні було не по собі від тривог. Та і зараз ще трохи лячно. Пам‘ятаю, в ці перші дні повномасштабного наступу часто бігав до магазину, аби закупити продукти для тих жителів мого будинку, які через вік чи інші труднощі не могли самі купити собі їжу чи ліки. Тоді я і усвідомив, наскільки важливе кожне життя, наскільки воно крихке, як швидко може не стати людини.

Я і зараз, 26 січня, даючи це інтерв'ю, чую вибухи за вікном, повітряну тривогу.

У бомбосховище спускалися?

За час війни жодного разу не спускався до бомбосховища. Вдома спокійніше. Ми з мамою за правилом двох стін спорудили спальні місця на підлозі.

Мені багато хто з артистів розповідав, що вони писали «колегам-зіркам з рф». Ви писали? Кому та що, та які відповіді отримували.

Не писав і не збирався. Марна трата часу.

Країна обов‘язково вистоїть

Буквально на днях ви презентували пісню «Кіт–Собака». Про що вона? Кому присвячена?

Читайте також: Артемій Єгоров: Хочеться напитися, щоб не бачити цю реальність

Ця пісня присвячена героїчним українкам. В той час коли їхні чоловіки, брати, батьки боронять країну, вони захищають тили, захищають сім'ї.

З перших хвилин повномасштабного наступу, взявши найрідніших під руки, вони рушили на захід України, за кордон, аби уберегти найцінніше, що може бути, – життя. Діти, домашні улюбленці. Собак та кішок і справді було дуже багато. Їх не забули, не залишили на смерть. Вони тут, і разом з усім впораються.

Люди бігли від ракет, від літаків, від насильства і смерті, від страху. Вони їхали переповненими потягами... Їхали ночами у повній тиші, тому що вдень постійно існувала вірогідність бомбардувань. Вони вистояли. Країна обов‘язково вистоїть.

Ви багато займаєтесь благодійністю, виступаєте з концертами, збираєте кошти. Розкажіть, чи морально важко змінити підхід до виступів, які були до війни?

З початку моєї співочої кар‘єри цільовою аудиторією були переважно жінки. Коли почались благодійні виступи для наших захисників, підхід до виступів змінився природньо, з’явилось більше стриманості, менше епатажу. Після виступів до мене підходили військові, просили передати привіти їхнім жінкам, матерям. І ті не могли повірити своїм очам. Питали «Це що Ель Кравчук? Де ти там служиш? Як таке можливо?». Це було дуже приємно.

Якщо говорити про концерти після повномасштабного наступу, перед ВПО, морально вони були надважкими. Страшні історії про зруйновані будівлі, покалічених, вбитих родичів, голод, холод, знущання російських військових.

Насправді я маю дачу неподалік Бородянки. Одразу після звільнення нашими ЗСУ, під час похорону батька, я на власні очі побачив понівечені сільські хати тих людей, яких я особисто знав, урвища від вибухів, кров, запах пороху, смерті, холоду. Пам‘ятник Тарасу Шевченку росіяни знищили вщент.

Війна сильно вплинула на вашу творчість?

Читайте також: Зевс та Посейдон, Ясон та циклопи: анімаційна комедія «Аргонатси: Нова легенда» вже в кіно

Так, стало менше лайтових пісень про кохання, сум. Більше історичних, літературних, накладали твори Тараса Шевченка на музику: «Садок вишневий», «Думка». Співав про біль та згуртованість, силу, усвідомленість українців  «Без страху», «Кіт–Собака». Ділився власним горем та спогадами в пісні «Тато».

Також хочу додати, що з початком війни я почав працювати з такими композиторами, як Руслан Квінта, Микита Богданов, Михайло Некрасов, поетом Борисом Гриньовим.

Ще в 2014 році ви їздили на передову виступати перед солдатами, зараз також. Не підраховували, скільки таких виступів перед нашими Героями було?

Не рахував, але, думаю, більше сотні точно.

Я запам’ятовую не кількість, а якість виступів. Ці концерти дарують не тільки неймовірні емоції, а й нові знайомства з людьми, які надихають, які мають свої унікальні історії. Щоразу як вперше усвідомлюю, як сильно люблю свій народ, рідну землю, неньку Україну.

Взагалі, дуже розчулила мене одна дитяча вистава, поставлена у Попасній, вона була приурочена до Дня святого Миколая. Мала назву «Морозенко». На одній з репетицій ці тендітні, щирі дітки питали звідки я, що таке Київ, не могли повірити, що в цьому місті не має вибухів (2015 року), люди не живуть у підвалах, є світло, вода, вулиці вночі освітлені. Такі усміхнені, такі життєрадісні, так мало їм треба для щастя. ВСУ тогоріч подарували місту святкову ялинку. Також вони допомогли організувати концерт. Вірю, що невдовзі матимемо змогу організувати ще більш масштабний виступ, з якомога більшою кількістю людей.

Приїздив я і в Охматдит. Там відвідав дівчинку із трьома кульовими пораненнями в голову. Їй було важко, все боліло, я тримав її за руку, плакав разом із нею та намагався бодай трохи облегшити її біль, підняти настрій закупівлею ліків, продуктів, співом, душевною розмовою. Потроху вона видужує, реабілітується, знаю, що вона видужає, бо дуже сильна духом.

 

Я не міг проявити слабкість

В цей важкий час хто як може бореться зі складнощами. Розкажіть, як вберегти своє ментальне здоров’я? Як ви боретеся зі стресом?

Цей рік для мене був мабуть найважчим у житті. Сталося так, що на початку війни у лікарні помер мій тато. Це було 4 квітня. Він заповідав, щоб ми його поховали на сільському цвинтарі, що знаходиться поряд з нашою дачею неподалеку від Бородянки. Наше село було в окупації. 6 квітня його звільнили. І я обривав телефони усіх чиновників, починаючи від  приймальної Кличка, закінчуючи адміністрацією президента, щоб дали дозвіл заїхати у деокуповане село та поховати там батька. Дозвіл вдалося отримати лише через 7 днів після смерті тата. Ховали ми його з мамою вдвох. Могилу допомогли копати сусіди-селяни... Відспівувати тата я запросив своїх співучнів по музичному училищу, де я навчався. Після смерті тата мені довелось переїхати жити до мами, тому що їй одній було дуже важко. Треба було її підтримувати. Тому я не міг проявити слабкість. Тому що близькі люди потребували моєї підтримки.

А це можливо тільки доводячи собі самому свою силу.  Відкинувши злобу, відкинувши егоїзм. Допомагаючи нужденним. Безперервно працюючи. Наближаючи перемогу будь-якими можливими методами: благодійними виступами, донатами, зборами, волонтерством. Мені допомагають зберігати душевну рівновагу, наскільки це зараз можливо, рідні, друзі. Ми всі зараз маємо мотивувати себе і оточуючих, бо по-іншому ніяк не можна. Зараз не можна проявляти слабкість.

Музика займає не останнє місце в моєму житті. Вона дуже допомагає зберегти душевну рівновагу, допомагає жити. Коли займаєшся творчістю, пишеш, співаєш, згадуєш про аудиторію, підтримуєш з нею зв‘язок – на душі добре.

Чого вам саме зараз не вистачає у повсякденному житті?

Мені, звичайно не вистачає друзів, особливо тих, які зараз за кордоном. Сумую за подорожами, які супроводжують життя артиста. В цей час мало гастролей. В новому житті не вистачає бувалої зайнятості, більшої кількості роботи для армії, хочеться ще більше наближати перемогу, співати для армії. Найбільше хочеться, аби мої творчі снаряди були потрібні.

Що хотілось би побажати українцям сьогодні?

Наша сила у згуртованості, єдності. Зараз дуже важливо відкинути егоїзм. Думати про оточуючих, намагатись допомагати їм. Не час для ворожнечі, міжусобиць, байдикування.

Кожного дня встає сонце. Ми прокидаємось, маємо жити, маємо любити, маємо працювати. Тільки вперед, тільки до перемоги.