«Здається, я живу не своїм життям»: як знайти себе, коли тобі за 30

Ранок. Ви прокидаєтесь у своїй квартирі, п’єте звичну каву, відкриваєте ноутбук – і ніби все як треба. Робота є. Плани є. Життя – йде. Але всередині щось тихо шепоче: «А чи це справді моє?»

Іноді це схоже на фон – легке незадоволення, мовчазний сум, дивне відчуття «чужого сценарію». А іноді – гучно кричить: «Зупинись! Тут не ти!»

Чому ми відчуваємо себе чужими у власному житті – і що з цим робити, якщо вам уже 30+, а не 18 і не «ще все попереду»? Відповідає психологиня і кризова консультантка Ірина Шеньє.

Ви не дивні. Ви – прокинулись.

«Сумнів у тому, чи своє життя ми живемо – це не слабкість. Це сигнал свідомості, яка нарешті доросла до себе», – пояснює Ірина Шеньє.

До 30 ми часто йдемо на автоматі: школу закінчили, в університет вступили, працювати почали, квартиру зняли, у стосунки ввійшли… Життя ніби йде «як треба».

Але на якомусь етапі приходить усвідомлення: я щось роблю – але не знаю, навіщо. І головне – не відчуваю, що в цьому є я.

Чому так стається?

• Ви реалізували чужі очікування

Батьків, суспільства, «ідеальної себе з інстаграму». І в цьому всьому загубили своє.

• Ви відмовлялись від «несерйозного» заради «правильного»

Хотіли малювати – пішли в бухгалтерію. Любили сцену – стали HR. Мріяли про тишу – живете в темпі мегаполіса.

• Жили в режимі «вижити», а не «відчути»

Війна, кризи, відповідальність. Коли багато років не було часу на себе – не дивно, що ви себе загубили.

Як зрозуміти, що це саме «не ваше» життя?

«Головний маркер – відчуття внутрішньої порожнечі або постійної напруги. Ви ніби стараєтесь – але радість не приходить. Ви все робите правильно – але не хочеться жити», – каже психологиня.

Це проявляється так:

– часто ловите себе на фразі «а якби я могла обирати…»;

– заздрите людям, які «горять» тим, що роблять;

– вас дратують дрібниці, бо глибинно – накопичено розчарування;

– хочеться втекти, змінити все – але страшно;

– іноді уявляєте зовсім інше життя – і воно видається більш справжнім.

Що з цим робити: м’які кроки до себе

1. Не звинувачуйте себе. Подякуйте собі

«Навіть якщо життя зараз «не ваше» – ви вижили, адаптувались, змогли. Це вже досягнення», – наголошує Шеньє.

Не починайте зі злості. Почніть з м’якого: «Я молодець, що дійшла сюди. А тепер хочу – і можу – інакше».

2. Поверніться до своїх «дитячих» бажань

Що ви хотіли робити, коли вас ще не обмежували? Що приносило радість без логіки й користі? Це – ключ. Бо справжнє «ваше» завжди поруч із цим.

3. Зробіть «інвентаризацію життя»

Розділіть аркуш на 3 колонки:

– Що в моєму житті моє?

– Що – чуже?

– Що я хочу змінити?

Це дає ясність. А ясність – уже не хаос.

4. Запровадьте ритуал «10 хвилин із собою»

Щодня. Без телефону. Без новин. Просто подумайте або запишіть:

– Що я сьогодні відчула?

– Що мені сподобалось?

– Що я зробила для себе?

Це просте – але сильне. Ви повертаєтесь у контакт.

А якщо страшно щось міняти?

«Це нормально. Страх – це не сигнал «не роби». Це сигнал: «Ти виходиш із зони автоматизму. Вітаю – це життя», – каже психологиня.

Зміни не мають бути радикальними. Не обов’язково звільнятись, переїжджати чи ламати все. Достатньо почати з кроку:

– записатись на курс, який давно хотіли;

– відмовитись від зустрічі, яка вас виснажує;

– піти на пробне заняття з того, що лякає, але тягне;

– чесно поговорити з партнером про своє «мені погано».

Ірина Шеньє підсумовує:

«Жити не своїм життям – це не вирок. Це фаза. І якщо ви вже ставите собі запитання «А де ж я?» – це означає, що ви вже на пів кроку ближче до себе».

І не важливо, скільки вам – 32, 39, 47. Справжнє «моє» життя не має графіку. Воно просто чекає, поки ви

на нього подивитесь. М’яко. Відверто. З любов’ю до себе – справжньої.