Лідер етногурту YAGODY Зоряна Дибовська: Євробачення стало справжнім трампліном для нас

«YAGÓDY» — український театрально-музичний гурт, що виступає у жанрі «етно-драма» та театрального перформансу. Учасники українського національного відбору на пісенний конкурс «Євробачення-2024» з піснею «Tsunamia». 

В ексклюзивному інтерв'ю сайту afisha.bigmir.net лідер етногурту Зоряна Дибовська розповіла про подальші плани після участі у нацвідборі Євробачення.

Чому ви обрали для себе та яким чином сформувався жанр етнодрами, у якому ви виступаєте? 

Читайте також: Прокляття Беґхед: головне про преміальний горор, заснований на культовій історії

У нашому музичному колективі кожна вокалістка (Зоряна Дибовська, Софія Лешишак і Тетяна Войтів) крім музики також займається театром. Тож ми дуже драматичні персони. Ми з Софією працюємо в сучасному постдраматичному театрі (Львівський академічний театр імені Лесі Українки), Таня ж ще навчається і здобуває акторську освіту в Львівському національному університеті імені Івана Франка. Театр у нашому житті настільки довго, що він просто не міг не просочитися і в нашу музичну діяльність. Наші концерти справді нагадують вистави. Крім того, ми ставимося до пісні як до драматургічного сюжету: поглиблюємося у її зміст, створюємо особливу музичну атмосферу та надаємо їй перформативний контекст. Саме так і виник жанр, яким ми і окреслюємо нашу творчість.

Розкажіть, будь ласка, про ваш театральний бекграунд. 

Спершу я працювала в Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі. Я перебралася туди після завершення університету у Львові. Це була контрастна зміна, але мені багато в чому імпонував Донецьк. Він був дуже сучасним тоді, і люди там були прямолінійні та справжні. Втім, я дуже сумувала за домом. У моєму селі Бабинці, звідки я родом, та в нашій родині зокрема, завжди дуже багато співали. Тож аби хоч якось компенсувати собі відчуття дому я займалася там окрім театру ще й музикою. А потім настав 2014-й, і я була змушена повернутися назад до Львова.

За час своєї акторської кар’єри за Заході України я встигла попрацювати в кількох театрах у Львові – в Львівському академічному театрі «І люди, і ляльки», Львівському академічному театрі імені Лесі Українки та Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. І якщо останній був завжди більш класичним, то Театр Лесі – це про актуальні гостросоціальні теми. Уявіть, що в нашому репертуарі навіть немає вистав про кохання. Натомість є роботи про екологію, фемінізм, депресію, самоідентифікацію та ЛГБТ. І це насправді дуже важливо, що відбувається розщеплення уявлення про те, що театр – це лише про розваги. Крім того, цікаво, що моя акторська та музична діяльність часто перетікають одна в одну. Відтак пісні нашого колективу використовувалися і на театральних сценах, а саме у виставах «Сон літньої ночі» (режисер Дмитро Захоженко) та «До тебе в сни» (режисер Богдан Равкевич).

Як ви можете охарактеризувати ваше звучання та описати репертуар? Яке місце займають народні пісні та як ви їх адаптуєте до сучасності?

Український фольклор багатий. У нас є понад 200 тисяч народних пісень, а це справді найбільша кількість у світі. Вони віддзеркалюють усі перипетії нашого життя: від подвигів та боротьби до радостей і скорбот. Ці пісні – це наш голос, крізь час. Це спадщина, яку намагалися знищити цензура та колонізатори.  Це символ нашої ідентичності. Це заповіт нашого народу, його культурна спадщина, яку ми зобов'язані передати майбутнім поколінням.

Ми пишаємося тим, чим займаємося. Більшість нашого репертуару – це народні українські пісні. Відновлювати, зберігати та робити популярною етніку – це велика честь для нас. Ми дуже хочемо, аби цей жанр був широко популярним і конкурентним з іншими.

Хочу додати, що робота з фольклором – це завдання, яке потребує не тільки творчого підходу, але й поваги до його душі. Ми експериментуємо з жанрами та звуками, додаючи до української народної музики електроніку та рокові ноти. Втім, ми завжди пам'ятаємо про код цих мелодій. Перекроїти народну пісню до невпізнаваності – це теж саме, що розрізати вишиванку для того, аби нашити її на нові кросівки.

Як вплинуло на творчий шлях гурту YAGODY участь у Нацвідборі Євробачення?

Євробачення стало справжнім трампліном для нас. Ми й не думали, що можемо працювати в такому інтенсивному режимі та на таких потужностях. Це дало розуміння, що стелі є скляними і вигаданими в нашій голові. Завжди можна більше, сильніше і краще! Ми переконалися, що є дуже багато людей, яким не набридло етно, хоч як нас і не намагалися переконати у зворотному. Ми познайомилися з великою кількістю українців, і мабуть це і є найбільший наш здобуток. Наша музика знайшла своїх слухачів.

Культурна дипломатія музикантів та митців зараз – як ви бачите роль вашої творчості у культурній дипломатії? Що важливо говорити світові зараз через музику та мистецтво? 

Ми переконані, що зараз кожен із музичних колективів має використовувати концертний хол, сцену чи стадіон як трибуну. Ми маємо говорити! Тренд на все українське в світі минає. Війна в Україні стає лише однією з висвітлених тем в новинах іноземних ЗМІ. Проте боротьба ж триває. Ракети падають, а люди щоденно гинуть.

Через музику та мистецтво ми можемо надавати моральну підтримку українцям за кордоном, підкреслювати нашу силу та витривалість для іноземців, а також виражати надію на українське незалежне майбутнє для себе. Важливо говорити про те, що ми разом, що ми сильні, і що ми віримо в наше завтра, незважаючи на виклики, які стоять перед нами в цей найдовший в історії лютий.

Ми говоримо про війну на кожному з наших концертів. Бо це те місце, де нам точно не будуть затуляти рота. Це той час, коли є шанс бути почутими. Ми співаємо щоразу пісню «Калина-Малина», яку присвячуємо нашим військовим. А наші пісні, які мають в основі народний етнос, є тим маркером, який підсвічує іноземцям нашу відмінність від окупантів. 

Яким чином кожна учасниця гурту бере участь у співтворчості? 

Читайте також: Зірка серіалу «Дільничний з ДВРЗ» Маргарита Бахтіна: «Мені просто пощастило: я зустріла свого чоловіка»

Наш колектив побудований на тандемі актрис та музикантів. Загалом нас є семеро: три вокалістки (Зоряна Дибовська, Софія Лешишак, Тетяна Войтів), акордеоністка (Надія Паращук), басист (Вадим Войтович), цимбаліст (Василь Паращук) та барабанщик (Теімураз Гогітідзе). І якщо наше акторське нутро завжди чує пісню емоційно та драматургійно, то наші музиканти мають надскладне завдання перевести наші відчуття в ноти. Але з нами в команді працюють найкрутіші мультиінструменталісти. Ще не було чогось з такого, з чим вони б не впоралися.

Які ваші подальші плани після участі у Нацвідборі Євробачення? Та які плани щодо закордонних гастролей і концертів? 

Планів у нас безліч, а от годин в добі малувато. В березні ми відправляємося в тур Австрією, також братимемо участь у дипломатичному візиті до ПАР. Для нас це буде найбільш віддалена точка на мапі світу, де ми даватимемо концерт, адже це 12 тисяч кілометрів від дому. Також плануємо розпочати роботу над кліпом до пісні Tsunamia разом із львівською режисеркою Юлією Антонюк (TONY MORO). На разі перебуваємо на етапі концептуалізації нашого кліпу. Ну і, звісно, хочемо почати роботу над нашим новим альбомом. Уже знаємо точно, що туди увійдуть нові пісні, які зараз можна почути лише на наших концертах, старі треки, які набудуть нового звучання, і трішки етніки інших народностей, а от яких саме – дізнаєтеся трохи згодом.

Як ви вважаєте, яку роль зараз виконує музика? Українська музика для українців. Українська музика для іноземців і світу.

Музика для українців – це частина нашої культури і ідентичності. Вона відображає наші традиції та почуття єдності. Музика супроводжувала українців в найщасливіші моменти в житті (колискові, шлюбні пісні, календарні свята) і в час найгіркіших жнив нашої історії (війни, похорони, заслання). За музику українців убивали. Згадайте лише Леонтовича чи Івасюка. Тож не знати і не берегти наші народні пісні – це відриватися від власного коріння.

Для інших країн наша музика – це спосіб познайомитися з Україною. Краса і мелодійність української мови не лишає байдужими представників та представниць інших національностей та народностей. Наша музика закохує в себе. Ти можеш не знати української мови, але не відчути українську пісню неможливо. Часто на наших концертах іноземці, не розуміючи ні слова, про що ми співаємо, плачуть, адже пізнають зміст мелодикою. А в цьому і є сила мистецтва.