Віра Кекелія: відверто про третю дитину (ексклюзив)

Віра, як ти змінилася за ці 14 місяців повномасштабної війни?

Читайте також: Неля Шовкопляс: З Єгором Гордєєвим ми зараз на стадії прийняття і порозуміння

Навчилася жити сьогоднішнім днем, бо завтра може не настати. Навчилася чути себе, більше довіряти своїй інтуїції, стала більш сміливішою у прийнятті рішень. Не сиджу і не чекаю, коли все само собою вирішиться, а намагаюся сама вирішити. Ще раз пересвідчилась, що родина – це найголовніше у світі, а щастя – не в матеріальних речах.

Пам’ятаю, що навіть у той страшний перший місяць повномасштабної війни я, як це не дивно, не сильно була налякана та не нервувалася. Мабуть, через те, що була вагітна, і моя психіка таким чином хотіла мене вберегти. Звичайно, як і всі українці, я постійно читала новини, і коли вже занурювалася в них, уявляла ці картинки, ці жахіття, про які пишуть, з’являлась паніка і страх. Тому в якийсь момент вирішила видалити зі свого телефону всі новинні канали аби вберегти своє психічне здоров’я заради сина, який ріс в моєму животику.

Ти була з тих, хто готувався до війни, чи ні?

На жаль, ні. Я була з тих, хто до останнього вірив в те, що війни не буде, а отже і не готувалася до неї. На противагу моєму чоловікові, який був впевнений, що росія нападе на нас. Тому дуже наполягав, аби ми виїхали з Києва хоча б подалі, на захід України. Тож у нас на той момент виникали в сім’ї сварки саме через це. Ромчик нервувався через мене з Іваном, а я його не хотіла слухати і не хотіла нікуди виїжджати. До того ж у мене були заплановані зйомки в ЖВЛ, «Жіночому кварталі» – не могла ж я підвести колег.

Але все ж таки незадовго до народження другого сина ти поїхала до родичів у Грузію?

Я сама ж із Харкова, там живуть мої батьки, мій брат Гурам з дружиною і 13-річною донькою Сніжаною. Через постійні ракетні обстріли вони перший місяць просиділи у підвалі, але дівчинка була настільки налякана, що взагалі боялася виходити на вулицю. Тому брат з дружиною спочатку рушили на захід України, аби вберегти її дитячу психику, а потім вже вирішили їхати до родичів у Грузію. У Гурама з дитинства інвалідність, тому його випустили з країни. А вже через декілька місяців я забрала батьків, і ми разом також поїхали до Грузії.

Але ж ти швидко повернулася з Грузії додому, ти там недовго була. Чому?

По-перше, Ромка в Україні довгий час був сам, і я розуміла, що сім’ї важко переживають таке вимушене розлучення. До того ж народився Матвійчик, чоловік його ще не бачив, тільки по відеозв’язку. Ваню ми з чоловіком народжували разом, а Матвійчика – ні. І я побоювалася, що Ромка вже не так буде любити Матвія, тому що він з ним не з перших днів. Тому в мене були деякі переживання з цього приводу. Коли повернулися додому, Матвійчику було тільки 2 місяці. Зрозуміло, що спочатку чоловік обійняв Ваню, бо дуже скучив, а потім вже взяв на руки Матвія і почав з ним знайомитись. Бо це ж нова людина! Ясна річ, що зараз вже таких питань не виникає. Рома любить двох синів однаково. А по-друге, повернулась через роботу. Вже починались зйомки у «Вечірньому кварталі».

Твій другий син народився під час війни. Скажи, ви з чоловіком планували другу дитину чи все вийшло випадково?

Не те, щоб ми планували другу дитину, але й не відкидали такої думки. До того моменту, коли я навіть другий раз ще не завагітніла, ми з чоловіком знали, що у нас буде другий син, і його будуть звати Матвій. Хоча у моєї мами син і донька, і у Ромки в сім’ї син і донька.

То може ще третя дитина буде – дівчинка?

(Сміється.) Я собі з приводу третьої дитини кажу: «Віра, ні! Та яка третя дитина?» А потім дивлюсь на Матвійчика, на Ваню, думаю: «Боже, які ж ви прекрасні». І потім кажу собі – авжеж, треба народжувати! Це так прекрасно, коли в сім’ї багато дітей. Добре, коли є достаток і ти можеш забезпечити всіх всім необхідним, дати гарне життя, гарну освіту. Мене дуже засмучує, що зараз через війну багато дітей залишається без батьків – такого не має бути. Навіть серце болить, коли бачу якісь такі сумні дитячі історії. І дуже пишаюся своїм колегою по ЖВЛ Тімуром Мірошниченко, який зараз вирішив усиновити дитину.

Розкажи про синів.

Мої хлопці різні. Іван емоційний – точно творча дитина, а Матвій більш розсудливий, серйозний. Ваня схожий на тата, а Матвій – на мене. Вані вже на початку травня виповниться 3 рочки. Коли народився другий син, то не скажу, що стало набагато важче, ніж з однією дитиною. Тобто мої страхи були даремні.

З другою дитиною навіть легше почала ставитися до якихось речей. Так і кажуть, що чим більше дітей, тим мама менше переймається. Та навіть і дитина спокійніша від цього, що ти не перенапружуєш її своєю увагою. Ти даєш їй більше свободи. Раніше, коли Ваня повзав по підлозі, а не по килиму, я одразу йшла мити йому руки. А зараз Матвій повзає по всій квартирі, і я не спиняю його. Я нормально реагую: «О, зараз він відточує техніку повзання».

Коли тобі потрібно кудись піти у справах, ти спокійно залишаєш їх вдома?

Я йду з дому по-англійськи. Бо якщо починаю пояснювати Вані, що мені треба йти, він одразу в крик і не пускає нікуди. А так я тихенько беру свої речі і йду без слів – і Ваня навіть не помічає, бо в цей момент його або Ромчик, або моя мама відволікає іграми.

Як ви з чоловіком виховуєте дітей?

Ромчик дуже допомагає мені. У нас з ним інакші підходи до виховання. Коли, наприклад, Іван капризує, то я намагаюсь домовитись і заспокоїти його, а чоловік, навпаки – суворо з ним, не піддається на його сльози і вмовляння. Мабуть, таким чином і виражається жіноче та чоловіче виховання. Але ми не караємо дітей і по попі не б’ємо – це неприпустимо для нас. Дуже багато слухала і досі слухаю всілякі аудіокниги, лекції з виховання  дітей. 

Ваня взагалі не вибагливий. Зараз він дуже любить динозаврів і просить, аби ми йому купували їх постійно. Якось він влаштував істерику, і Рома йому каже: «Я тобі казав – одна іграшка на тиждень». А я відповідаю чоловікові: «Рома, але ж він не знає, що таке тиждень» (посміхається). А по-друге, Ромка його сам привчив, що коли вони разом гуляють на вулиці, заходять по дорозі в іграшковий магазин і роблять незаплановані покупки. Я думаю, можливо, таким чином Рома свій якийсь іграшковий гештальт закриває. Тому що в мене син іграшки не просить.

Як ти вирішила вийти на роботу з двома маленькими дітьми? Чи були сумніви повертатись у ЖВЛ, «Вечірній квартал» та «Жіночий квартал»?

Я дуже зраділа, коли відновилися зйомки «Жіночого кварталу». Так само зраділа, коли мені зателефонував продюсер ЖВЛ та повідомив, що канал «1+1 Україна» хоче відновити зйомки і що я потрібна як ведуча. Авжеж я була щаслива! До речі, у новому сезоні у мене новий класний співведучий – Тімур Мірошниченко. Тож коли під час війни ти працюєш в своїй сфері – твоє життя ніби продовжується. І від цього моя нервова система також виліковується, намагаєшся жити повноцінним життям. Тому хочу подякувати всім хлопцям і дівчатам в ЗСУ, всім волонтерам – завдяки їм ми можемо працювати, жити в Україні в умовно більш безпечних регіонах. Мрію, аби швидше ця війна закінчилася нашою перемогою. Тож кожен з нас має продовжувати працювати на своєму фронті, допомагати ЗСУ, не зупинятися донатити, бо тільки разом ми сила! Слава Україні й найкращій нації на землі!