Обличчя війни: кохання на фронті, чому важлива підтримка тилу і як допомогти військовим в адаптації після війни
Для родин військових є актуальним питання: як не нашкодити запитаннями чи недоречними словами воїну, який повернувся додому з фронту.
Дев'ятирічна війна в Україні перевернула життя наших героїв догори дригом. Бойовий медик з позивним "Чайка" сама із Криму, тому анексія півострову для неї це окремий біль. Для командира спецпідрозділу "Карпатська Січ" Тараса Деяка військовий шлях почався з 2014 року, коли він після подій на Майдані одразу вирушив на Донбас в якості добровольця. Майор 111-ої Луганської тероборони з позивним "Апшерон" сам із Сєвєродонецька, війна для нього також почалася у 2014 році, з тих пір він знаходиться в лавах Збройних сил України.
Наші герої – це три абсолютно різні долі, різні напрямки фронту та задачі. Ми поговорили із ними про їхній моральний дух: звідки брати сили чинити опір переважаючим силам, наскільки є важливою підтримка родини, коханих та тилу. А також, спеціально для всіх родин військовослужбовців, ми спитали, як треба і не треба поводитися, коли хочеться підтримати воїна після повернення додому з фронту.
В лютому 2022 року "Чайка" мобілізувалася до лав 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, але у вересні перевелася в медичну службу Інтернаціонального легіону. Бойовий медик втратила нареченого на фронті, але змогла знайти сили продовжити боротьбу. Сила волі та характеру цієї, на перший погляд, тендітної дівчини, вражає. Зізнається, що вже не задумовується про мотивацію, бо служба – це работа.
В обов'язки "Чайки" входить евакуація поранених.
"Моя робота - один з ланцюжків евакуації поранених. Порятунок життя, щоб потім цей поранений повернувся і забрав ще більше життів у росіян," - розповідає захисниця.
Героїня розповідає, що знаходить в собі сили, мотивуючись побратимами та іншими воїнами, які працюють на перемогу України з 2014 року.
"Вони мають сили, а я ні? Я тут тільки рік і пару місяців, мій чоловік вже чотири роки і знаходить в собі ті сили. Вони знайшли, і я мушу," - зазначає "Чайка".
Важливість підтримки сім'ї для воїнів на фронті є беззаперечною. Бойовий медик називає родину своїм оберігом, вони тримаються один одного та допомагають. Однак зізнається, коли зустрічаються, то батьки так переживають за неї, що говорять і про небезпеку загибелі.
"Моя посестра потрапила у шпиталь, її повезли у Київ. Батьки, за моїм проханням, привезли все необхідне, бо знали, що це для мене важливо. Стільки раз допомагали, виручали, якщо б ще не хоронили кожен раз, коли їду назад - було б взагалі круто!" - поділилася захисниця.
Нещодавно "Чайка" вийшла заміж. Обранцем захисниці також став військовий, тому вона як ніхто знає про кохання під час війни. Бойовий медик ділиться, что коханий переживає за неї, тому не хоче бачити її на війні, а бажає, щоб кохана була у безпеці. У захисниці схожі почуття, бо досвід загибелі нареченого тисне на неї морально, тож вона також постійно переживає за чоловіка.
"Що таке те кохання? Воно специфічне. Проходиш з людиною загибель його побратимів, розказуєш йому про своїх загиблих зі словами: "Який класний був кент", а він каже (про живих): "У тебя все они по рассказам классные". Змушує вічно одягати броню. Нагадує поїсти. Якщо є час, то йому готую, він безмежно цьому радіє. Дурдом," - розмірковує "Чайка".
Про що мріє "Чайка" після завершення війни?
"Плани словами класика: "Зараз розберемося, кому належить вулиця". Сім’ю створити, собаку чоловіка в дім наш перевезти, ремонт закінчити, на могили до всіх з’їздити, можливо, поїхати навчатися," - підсумувала захисниця.
Ідейний націоналіст, командир спецпідрозділу "Карпатська Січ" Тарас Деяк все своє свідоме життя присвятив Українській Ідеї. В 2013 році був на Майдані, а з першими пострілами на Донбасі в 2014 році поїхав добровольцем на війну і пробув на фронті до 2017 року. З 24 лютого 2022 року він разом із побратимами-січовиками стали на захист України, брали участь у визволенні Київщини та Херсонщини, виконували бойові задачі на Луганщині та Донеччині, а зараз - у Бахмуті.
Тарас розповів, що на фронті його підрозділ спеціального призначення має міноментну батарею і підрозділ спецназу. Крайні декілька місяців хлопці на найгарячішому напрямку фронту – місті-фортеці Бахмут. Як ніхто знають про втому, але їхня мотивація та віра абсолютно не гаснуть, про що надихаюче розповів командир:
"В нашому розумінні нема поділу "мотивація" і "служити". Ми українські націоналісти, для нас даний виклик, ця війна з РФ - є священими, війна за наше існування, національну ідентичність, культуру, релігію, цілісність. Тому нам все одно, в кого які погони чи посади, де ми - ми всі однакові і рівні. Ми не СРСР, ми не Росія. Ми будемо битися, доки в нас є сили, до останнього патрону, до останнього січовика".
Воїн зізнається, що втома, звісно, присутня, однак бойовий дух та мотивація на високому рівні. Зараз вони у найгарячішій точці на планеті – в Бахмуті. Тарас підкреслює, що війна у фортеці увійне в усі книги, бо це "воєнна м'ясорубка": стрілецький бій під артилерійський канонад. За словами командира підрозділу їхня втома перекривається думкою, що все не дарма, що за плечима – велика віра родини, цілої країни в те, що тут виборюється майбутнє цілої нації.
Тарас визнає важливість підтримки на передовій, бо підтримка – це і є мотивація боротися, тому вона дуже потрібна.
"Підтримка, віра, розуміння, молитви. Ось молитви допомагають нам точно, рятували в найнебезпечніших і гарячих операціях. Стільки було різних моментів у боях, що точно нас вів оберіг наших родин. Дуже приємно бачити, що волонтерський рух не вмирає, приємні СМС, не "Важко там?", а коли говорять просто "Дякую" або "Коли вже вип'ємо каву в нашому місті?". Мотивація – це коли народ не каже президенту чи ЗСУ "здайтеся", "давайте мирну угоду", а каже "помстіться" і "вбийте їх більше". Українці не втомлюються, ось це і є мотивація," - підкреслює військовий.
Поговорили ми з Тарасом і про кохання та фронт. У воїна є дівчина, однак зізнається, що через активні бойові дії та наявність зв'язку тільки через Starlink, має змогу написати лаконічне "в мене все добре", "справи нормально", "я тебе люблю". Однак додає, що в цих словах великий посил.
"Для нас, бійців, це несе собою, як ми дорожимо своєю другою половинкою, наскільки цінуємо, кохаємо, переживаємо і в усіх бойових діях не забуваємо про наші люблячі половинки, які завжди поруч і в нашій голові. Це важливо і цінно, і не вимірюється дописами в інтернеті. А вже після війни – будувати сім’ї, наздоганяти той час, який ми були по різні боки: хто в тилу, а хто на війні," - відверто ділиться командир.
Про що мріє Тарас Деяк після завершення війни?
"Жити в спокої і без обмежень. Творити те, в що вірю," - підвів риску спецпризначенець.
Інколи можна почути неприємні речі, що люди зі сходу не воюють. Наш герой – це один із прикладів, що це твердження є цілковитою брехнею. Бойовий майор із позивним "Апшерон" в лавах ЗСУ з початку війни – з 2014 року. Рокове 24 лютого 2022 року зустрів в якості одного з офіцерів Луганської територіальної оборони – 111-ої бригади, брав участь у виконання бойових завдань в Луганській, а потім у Донецькій областях. Наш герой із Сєвєродонецька, тому біль, жага помсти, бажання деокупації та збереження незалежності України – це одні з його двигунів боронити Україну, навіть, не зважаючи на певні нюанси зі здоров'ям та не дуже юний вік.
"Апшерон" ділиться, що знайти в собі сили боротися просто: нагадати собі, за що воюємо, за свою родину, кохану, батьків. Якщо говорити про фізичне поповнення сил, то підтримати боєздатність можна за допомогою кофеїну. Пан майор також визнає важливість підтримки тилу для військових на фронті.
"Єдність армії та тилу – це шлях до перемоги. На жаль, прості українці це розуміють більше окремих депутатів та чиновників," - зазначає захисник.
Ми поговорили із "Апшероном" і про кохання під час війни. Він давно одружений, але серед свого особового складу та загалом визнає тенденцію весіль під час повномасштабної війни. Ніяка війна не може зупинити кохання, визнає воїн. Однак є і сумні історії: є багато випадків, коли хлопці гинуть одразу після одруження. Тож, на думку офіцера, справа кожного, чи треба зараз одружуватися чи почекати на перемогу.
Про що мріє "Апшерон" після завершення війни?
"Зараз одна мрія – це перемога!" - підсумував пан майор.
Як допомогти військовому адаптуватися вдома після повернення з фронту - поради захисників
Зараз майже в кожній родині є військовослужбовець. Як зазначають військові психологи і самі воїни, тилові люди ніколи повністю не осягнуть почуттів військових, і навпаки. Але як же вести себе із захисниками, щоб допомогти їм адаптуватися до мирних умов? Про це ми спитали в наших героїв, які зійшлися у думці, що кожен воїн – це окрема ситуація та підхід.
"Чайка" виділила такі поради:
- Не ображатися, коли не розказують про плани на фронті.
- Не розпитувати, коли війна завершиться, бо воїни самі цього не знають.
- Демонструвати підтримку діями: приготувати улюблену страву, разом сходити на фільм, провести час так, як проводили до повномасштабної війни.
- Дії за проханням – краща підтримка.
"Буває, мені здається, що підтримка потрібна більше їм, а не мені. В мене панцир вже на події, які відбуваються, це просто буденність, а вони вічно переживають. Так або інакше, нам не зрозуміти один одного, в них один світ, а в мене інший, краще показувати підтримку діями," - підсумувала захисниця.
"Апшерон" виділяє турботу і терпимість як важливі та потрібні якості, коли близькі хочуть підтримати воїнів після фронту. Однак зазначає, що жаль недоречний, бо військовим треба якомога швидше адаптуватися у мирне життя. Пан майор проводить аналогію зі світовими війнами, що тил, який міг багато зробити для фронту, все одно не зрозуміє людину з війни, і навпаки.
"Бо воїнам потрібна допомога у швидкій адаптації у мирному житті, а не складання компанії з розпиванням алкогольних напоїв та розмов про війну," - підвів підсумок офіцер.
Тарас Деяк радить близьким військовослужбовців після повернення з фронту дати час, щоб воїн прийшов у себе, дати час помовчати, відповісти самому собі, як він далі бачить своє життя:
- Не задавати питань на кшталт "Що сталося?" чи просто намагатися говорити, коли воїн входитиме в панічні стани, коли забуватиметься за столом, коли буде веселим і за одну секунду "зловить флешбеки".
- Людина, яка свідомо відправилася на війну, сама знає, як їй поводитися зі своїми рідними і зовнішнім світом.
- Краще дати військовому самому адаптуватися, щоб він сам запропонував прогулятися, кудись поїхати тощо.
- Не давати жодних порад, якщо захисник сам не попросить.
- Не питати "Як там?", бо військовий не розкаже про війну, бо це буде його тригерити та повертати в той період.
- Побудуйте той комфорт, ті спілкування, які були до війни.
- Не варто ставитися як до "особливого", "героя" чи "хворого". Він така ж людина, лиш треба час.
"Не заважайте воїну адаптуватися в світі, і тоді він відплатить в рази більшою любов’ю, в рази меншими конфліктами. Сходіть в ті місця, які він любив до війни. Передивіться фільм, який він вже 10 разів бачив. Якщо любить умовний футбол, то на футбольний матч. Просто підтримка та віра, що він повернеться головою та емоціями," - підсумував свою розповідь спецпризначенець.
Коментарі
Для додавання коментарів вам потрібно авторизуватись
Немає коментарів..
Ви можете додати перший коментар..