«Головне відкриття – наші люди»: як зірок змінив рік повномасштабної війни

Читайте також: Олена Курта: Війна навчила нас всіх цінувати кожну мить

Українці довели всьому світу, що вони найсильніша нація і будуть боротися до перемоги! На річницю вторгнення українські зірки поділилися, як їх змінив цей рік війни.

Віталіна Біблів, акторка серіалу «Будиночок на щастя»

Цей рік показав, що я можу спокійно прожити без того, що мені здавалося важливим. Це покупки, телефони, сукні... Навчилася також жити без світла, як і всі українці, – говорить Біблів. – Найголовнішим у моєму житті виявилося відчувати подихи й дотики рідних людей. Для мене надважливі усмішки батьків і коханого чоловіка. А ще хочеться не бачити сліз наших дітей. Зізнаюсь, я не очікувала від українців такої згуртованості та сили духу. Не очікувала від себе, що можу стати комендантом бомбосховища і прожити 33 дні в підвалі. Чи що буду набирати пісок у мішки та будувати блокпости, чергувати під час комендантської години та не спати по кілька діб. Ми всі виявилися значно сильнішими, ніж думали! Сьогодні мене переповнюють різні емоції – від сліз до радості. Головне, я дякую Богові та ЗСУ за те, що жива!

Алекс Якутов, Шеф, експерт реаліті «На ножах»

До війни був переконаний, що добре розбираюся в людях. Однак з’ясувалося, що це не так. Я отримав урок і почав розбиратися в людях ще краще. Тепер знаю, що деякі можуть робити боляче, коли зовсім не очікуєш, – каже Якутов. – Також вкотре усвідомив, що сім’я і друзі – це найважливіше. Навіть сусіди, колеги та вся наша об’єднана країна відіграють важливу роль у моєму житті. А також за останні 12 місяців став ще дужче любити Україну. Рік війни показав, що я не можу жити без Азовського моря і рідного Маріуполя. Не вважаю, що 24 лютого – річниця вторгнення. Важливою датою буде наша перемога. А день початку війни для мене – зворотний відлік до поразки росії.

Оля Жуковцова, акторка серіалу «Молода»

Цей рік змусив мене стати самостійнішою, ще більше думати про майбутнє, заробіток, родину. Не просто розмірковувати, а діяти, аби отримати хоч якусь стабільність, – ділиться Жуковцова. – Переконалася, що життя дуже непередбачуване, а сила будь-якої людини полягає в гнучкості й можливості брати на себе відповідальність за багато речей. Зрозуміла, що допомогати й підтримувати можуть не лише близькі, а й просто небайдужі люди. Цей рік показав, що я спокійно можу прожити без всього одягу, який маю. Рятуючись від війни, виїжджала з домівки лише з однією парою спортивних штанів і світшотом. Найважливішим для мене виявилися люди. Деякі дають мені життєві уроки, за що я їм теж вдячна. Інші дарують розмови, підтримку, вчинки, дух, енергію, доброту, гумор. Моє найголовніше відкриття цього року полягає в людяності, в тому, що ми можемо як давати допомогу, так і просити про неї.

Олександр Педан, ведучий проєктів Нового каналу

Минулі 12 місяців дуже згуртували мою сім'ю. Ми почали більше цінувати час, який проводимо разом, та можливість живого спілкування. Я щодня телефоную мамі, періодично – братам. Мої рідні завжди були й будуть на першому місці, – говорить Педан. – Також виявилося, що спокійно можу прожити без деяких благ, які раніше здавалися важливими. Наприклад, купівля речей, походи в ресторани... На це немає ані бажання, ані часу. Приємніше повечеряти в родинному колі вдома і приготувати їжу власноруч. Головним відкриттям за цей рік вважаю свою команду! Ми разом створили багато соціально корисних проєктів. На річницю вторгнення я відчуваю сум, біль і жаль, бо ми всі розуміємо, що ворог вкрав у нас рік життя. Та водночас вірю в майбутнє! 24 лютого 2022-го ми й подумати не могли, що не просто вистоїмо рік, а ще й будемо дуже близькими до перемоги. Що ЗСУ – найкращі! Що всі наші служби відпрацюють на 150%! До речі, сьогодні ми всією сім'єю зібрались у Києві. Для нас це щось символічне. Хотілося в цей день бути вдома і вкотре показати ворогу, що нас неможливо перемогти!

Олена-Крістіна Лебідь, ведуча проєкту «Аферисти в сітях»

За останній час я зрозуміла глибину фрази: «Найдорожчі в житті речі – зовсім не речі». Моє головне відкриття за цей рік – наші люди. Вони і є нашим головним скарбом, спадщиною і майбутнім. Нехай з приходом миру в нас почнеться бебі-бум! – з усмішкою ділиться Лебідь. – Рік показав, що, як виявилося, замінити можна будь-що. І просто ставитися до всього, як до розширення свого життєвого досвіду. Зізнаюся, що я не фокусуюся на річниці вторгнення. Як радили психологи у Нацмарафоні, завжди думайте на тиждень вперед. Аби мозок розумів, що ви вірите в майбутнє. Так от, я відчуваю весну, яка настане вже за тиждень. А ще щиро вірю в наше мирне, квітуче та прогресивне майбутнє.

Назар Задніпровський, актор серіалу «Будиночок на щастя»

За рік повномасштабної війни я став жорсткішим. Моя чітка позиція: тільки все українське у нашому кіно, жодного московита! – каже Задніпровський. – Найважливіші люди в моєму житті, як я і здогадувався раніше, – це сім'я. А відкриття року те, що для більшості українців наша країна понад усе. Зараз у мене є величезна віра в Україну, в українців і в наше прекрасне майбутнє.

Наталія Мосейчук, ведуча ТСН

Все пам’ятаю. Нічого не пробачу. 24 лютого 2022-го  я написала найкоротший пост. «ВІЙНА». Вона змінила все. Вона змінила нас. Ми – Нація Нескорених. Нація сильних, гідних, мужніх, співчутливих, справжніх людей з цінностями. Зі справедливістю, рівністю, повагою. Випробування. Біль. Ми подолаємо. Долаємо. Вистоїмо. Разом до перемоги. Бережіть себе і Україну!

Наталя Островська, ведуча ТСН

Ми плакали, коли руйнували українські міста, ми раділи, коли звільняли Харківщину та Херсон. Ми плакали, коли руйнували нашу «Мрію», ми раділи, коли наші збивали 70 ракет із 90. Рік великої війни –  рік емоційних падінь і піднесень. Рік, який випробував нас на міцність. Рік, який показав, хто є справжнім героєм.

Слава тим, хто нас тримає, – слава військовим! Слава українцям – найсильнішій нації у світі! Слава нашій рідній вільній міцній Україні. Бажаю нам сліз перемоги.

Валентина Хамайко, ведуча «Сніданок. Вихідний»

Чи пам’ятаю я 24 лютого торік? Так. Рано-вранці ми з дітьми і чоловіком прокинулися вдома від вибухів, бачили вертольоти, тому що живемо за містом. Сказали дітям зібрати основні речі, вдягнути на себе теплий одяг. Пам’ятаю, тоді ще не було п’ятої години ранку, як пролунав перший вибух. Всі прокинулись, розуміючи, що трапилось, бо останній місяць всі жили в очікуванні війни.

Чи змінилась я за цей рік? Мабуть, втратила почуття впевненості. Моя нервова система стала не стабільна. Можу розплакатися, зірватися з будь-якого приводу. Боюся гучних звуків. Хоча зробила для себе одну корисну справу – торік пройшла курс військової підготовки: навчалась безпечного поводження зі зброєю, самозахисту, парамедицині.

Ця війна – це щеплення для всіх нас – нашого покоління, дітей – від штучної любові до всього російського. Це важка, болюча вакцинація. Але ми її пройдемо і підемо далі. Бо українці – нація супергероїв!

Святослав Гринчук, ведучий ТСН

У мене у телефоні майже не збереглось світлин із торішнього 24 лютого. Трохи розмита фотка колії з автомобілів на проспекті Перемоги, біля якої я якраз спускався у метро, та й усе. Решта – скріншоти із різних новинних сайтів та телеграм каналів. Зрештою, мені, думаю, як і вам не потрібні й фото, аби відтворити цей день в пам'яті чи не з догодинною точністю.  

Зате я радий, що маю світлини за ранок 23-го. Рівно за добу до. Зараз 23-тє пригадати значно важче. І відтворити. І відчути. Ту дивну комбінацію неспокою і віри, тривоги і самопереконання, у кожного – у різних пропорціях.

23-го більше не буде. Але обов'язково буде 25-те. Віримо, готуймось, наближаймо. І дякуймо тим, хто не дозволяє цій клятій машині часу назавжди зупинитись. А ще – старим фотографіям. Просто за те, що вони збереглись.

Соломія Вітвіцька, ведуча ТСН

Рік з початку повномасштабного вторгнення. Ми всі змінилися, але водночас лишилися собою. Вільними. Нескореними. Українцями.

Перше, що я зробила зранку 24 лютого, – написала в робочий чат: «Який план? Коли їхати на роботу?». У той момент я чітко розуміла, що тепер моє завдання – тримати інформаційний фронт. Ми бачимо руйнівну дію російської пропаганди, і наша місія під час цієї війни – дати людям можливість мати доступ до правдивої, перевіреної інформації. Ми на варті інформаційного спокою українців. Ми працювали і працюємо для вас. 

Другий фронт – волонтерський. Я дуже тішусь, що волонтерами стала вся країна! Разом з вами ми купували автівки, тепловізори, бронежилети, каски, дрони! Разом робили свято для діток Охматдита! Якщо кожен з нас буде щось робити для перемоги, то перемога настане набагато швидше!

Неля Шовкопляс, ведуча «Сніданку з 1+1»

Рік повномасштабної війни. Дивні відчуття. Пригадуючи той день, не знаю, як так вийшло, але тоді я прокинулася о 4.45, о 5 ранку мене забрав водій, я їхала на роботу, і ми не чули взагалі нічого. І тільки о 5.20 мені зателефонували та сказали, що розпочалася війна. У нас був ефір, потім ми сиділи у гримерці із Людою Барбір та Марічкою Падалко і просто дивилися в стіну. Мозок відмовлявся усвідомлювати, що почалася війна.

Зізнаюся, ця війна багато кого «відсіяла», ще більшу кількість дорогих мені людей вкрала і перенесла за 1000 км від мене. І знаю, що таке ж відбувається й у вас, рідні. Боляче в усіх випадках. Але попри біль маємо продовжувати жити. Це все колись закінчиться і стане краще. Має стати краще, інакше… Про «інакше» думати не хочу… Хочу просто навчитись бути вдячною за все! Попереду ще багато випробувань, але наша єдність і взаємодопомога – це те, що допоможе нам вистояти! 

Людмила Барбір, ведуча «Сніданку з 1+1»

Переродження. Переосмислення. Дуже важко кількома словами описати все те, що ми з вами пережили, і як це вплине на наше подальше життя і не лише наше, а й цілого світу. Звичайно, що кожен з нас переосмислив всі свої дії, цінності. Ще раз підтвердилось – наш народ вміє єднатися. І як масштабно! Наскільки ми сильні, незламні. Наскільки велика жага до свободи, волі, щасливого життя!

Вірю і хочу сподіватись, що цей важкий рік подарує нам багато років далі щасливого життя. І що нарешті ця війна, яка тривала століттями, це знищення всього українського нарешті припиниться. Нашою перемогою.  

Руслан Сенічкін, ведучий «Сніданку з 1+1»

24 лютого. Особливий день в історії кожного українця. Цей день назавжди залишиться в нашій пам'яті, історії життя кожного. Кожен пам'ятає цей день по-особливому. Іноді хтось не хоче пам'ятати. Але це частина нашої історії. Хтось очікував на цю повномасштабну війну, а хтось, навпаки, намагався зберегти ту надію, що війни не буде. Але ми за цей рік стали безумовно сильнішими. Це наш унікальний досвід, який ми будемо нести на покоління прийдешні. Пам’ятаємо про тих, кого не стало на цій війні.  

Ми ніколи не будемо вже тими, якими були до 24 лютого. Але ми стали іншими і ми стали кращими. Плекайте в собі Україну. Все буде Перемога.

Олександр Попов, ведучий «Сніданок. Вихідний»

24 лютого 2022 року. День, який змінив всіх нас. Намагаюсь пригадати, але розмите відчуття ранку – воно настільки в тумані, що я не пам’ятаю деталі. Вже точно і не скажу від чого прокинувся – чи то від вибухів, чи то від телефонних дзвінків друзів, які стривожено говорили, що почалась війна. Я був з тих, хто до останнього в це не вірив. Гадав, що адекватність і здоровий глузд переможе і росія не почне повномасштабне вторгнення. Але я, як і багато хто, помилявся.

Було страшно. Було нерозуміння. У той перший день війни пішов здавати кров. На моє здивування там було багато людей, тож довелось декілька годин простояти в черзі.

Цей рік війни змусив зробити переоцінку життєвих цінностей, розставити пріоритети – що раніше здавалося важливим, тепер вже не мало такого впливу і навпаки. Зрозумів, що рідні люди – найважливіші. І що українці – неймовірні! Вірю і чекаю нашої перемоги у 2023 році! З нами сила і правда! 

Олексій Суханов, ведучий ток-шоу «Говорить вся країна»

 

Не хочу і не буду згадувати той день… Зрозуміло, що це біль, потрясіння, шок… Дивитися треба вперед – особливо зараз, коли всередині спустошеність…

Нескінченний день 24 лютого, наче страшний сон, який тебе і все навколо змінив, багато чого перекреслив, перегорнув, обнулив, але ніяк не скінчиться. Тому, як мільйони українців, працюю, допомагаю, намагаюся бути корисним у кожному кроці, бо усвідомлюю, що ми тут – за спинами тих, хто дивиться в очі смерті кожну мить! Не зганьбити пам’ять тих, кого вбила раша! Вперто, зосереджено робити свою справу, аби бути корисним і досвідом, і матеріальною підтримкою тим, кому гірше за тебе, бо це теж зараз означає «бути ефективним, бути корисним». Працюю, роблю, мрію, планую, знаю, що Україна має бути тільки європейською. Тому щодня невпинно виховую в собі європейця, бо за мене це ніхто не зробить, надихаюся і вчуся у людей, які мене оточують. День за днем стаю свідком історій і моментів, з яких і складається та незламна велич українського духу. Слава європейській Україні! Слава народу, який назавжди став Героєм!