Найкращі фільми-антиутопії – ТОП-5

Читайте також: Гізер Локлір із «Району Мелроуз» розповіла про побачення з Томом Крузом

Антиутопії у кіно завжди були джерелом глибоких роздумів про суспільство, майбутнє та людську природу. Ці фільми кидають виклик усталеним нормам і змушують нас задуматися над питаннями, які часто залишаються поза увагою. У цій добірці ми зібрали п'ять найкращих фільмів-антиутопій, які вражають своєю візією, кінематографічною майстерністю та глибиною. Від візуально захопливого «Мегалополіса» до культової «Матриці», від оригінального і несподіваного «Лобстера» до атмосферного «Затьмарення» та неонуарного шедевра «Той, хто біжить по лезу 2049» – кожен з цих фільмів пропонує унікальну перспективу на можливе майбутнє нашого світу.

«Мегалополіс» (2024)

Режисер Френсіс Форд Коппола

Вражаючий, футуристичний, антиутопічний і дивний «Мегалополіс», який стартує в кінотеатрах України, включно з IMAX, 26 вересня – це справжній проєкт життя Френсіса Форда Копполи, розробці якого режисер присвятив останні 40 років.

У цю історію про принципи побудови людського суспільства – такі, які вони є, і такі, якими на думку  режисера і сценариста вони мають бути, – Коппола вклав ідеї багатьох видатних мислителів минулого і сучасності: від Германа Гессе до Френсіса Фукуями.

«Мегалополіс» проводить паралелі між Давнім Римом і американським сьогоденням: навіть прізвище головного героя Цезаря Катіліни Коппола взяв із давньоримського трактату «Змова Катіліни» Ґая Саллюстія Кріспа, що розповідає про події 60-х років до н. е., коли частина римських патриціїв на чолі з політиком Луциєм Сергієм Катіліною намагалася захопити владу.

За сюжетом Цезар Катіліна (Адам Драйвер) – це геніальний архітектор та митець, який вміє зупиняти час та бачити крізь виміри. Він мріє створити Мегалополіс на руїнах занедбаної Імперії – накрізь корумпованого Нового Риму, в якому легко вгадується Нью-Йорк. Катіліна – частина Імперії, проте його гнітить питання: чи гідне суспільство Імперії порятунку?

Окрім Адама Драйвера у проєкті також задіяні такі зіркові актори, як Джанкарло Еспозіто (серіали «Мандалорець», «Пуститися берега»), Наталі Еммануель (Міссандея з «Гри престолів»), Шайя ЛаБафф (франшиза «Трансформери»), Обрі Плаза (серіал «Білий лотос»), Лоуренс Фішборн (франшизи «Матриця», «Джон Вік»), Джейсон Шварцман («Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій», «Астероїд-Сіті»). Окрім того, у стрічці задіяні два «оскароносці» – Дастін Гоффман і батько Анджеліни Джолі Джон Войт. А ще – сестра режисера Талія Шайр, яку Коппола неодноразово знімав у своїх фільмах (наприклад, вона зіграла сестру Майкла Корлеоне Конні у трилогії «Хрещений батько»).

У «Мегалополіс» Френсіс Форд Коппола інвестував власні $120 млн, які отримав від продажу кількох виноградників і виноробні. Стрічка, світова прем’єра якої відбулася на Каннському кінофестивалі, отримала неоднозначні реакції глядачів і критиків: хтось зовсім нічого не зрозумів, а хтось натомість називає її справжнім одкровенням. Але, судячи з відгуків, вона точно нікого не лишила байдужим, тож однозначно варто піти в кіно і скласти власну думку. До того ж вже не раз ставалося так, що фільми-антиутопії, котрі спочатку не мали гідного визнання, згодом ставали справжньою культовою кінокласикою – як, наприклад, «Той, хто біжить по лезу», про який розповімо трохи згодом.

«Матриця» (1999)

Режисери Лана та Лілі Вачовскі (раніше знані як брати Ларі та Енді Вачовскі)

«Обереш червону пігулку – залишишся в Країні див, і я покажу, наскільки глибокою є кроляча нора», – сказав колись Морфеус (Лоуренс Фішборн). І саме цю пігулку обрав Нео (Кіану Рівз) – і назавжди змінив історію кіно.

«Матриця» – стовідсотково культовий фільм, який не потребує жодних представлень та без якого добірку найкращих антиутопій просто не можна уявити.

Перша «Матриця» спричинила величезний вплив як на всі подальші екшен-фільми, так і на світову кіноіндустрію загалом, ставши, за влучним висловом свого продюсера Джоела Сільвера, «першим фільмом нового століття». Саме після «Матриці» у фільмах часто став з'являтися уповільнений рух, камера, що обертається, а також ефект bullet time – коли час у кадрі в певний момент майже зупиняється, але камера при цьому продовжує рухатися.
«Матриця» мала вплив не лише на кіно, але й на моду, музику, game-індустрію, та й загалом багато в чому сформувала світогляд цілого покоління. Тож недивно, що 2012 року ця антиутопія увійшла до американського Національного реєстру фільмів, що мають особливе культурне, історичне чи естетичне значення.

«Лобстер» (2015)

Режисер Йоргос Лантімос

Цього року про грецького режисера Лантімоса дізналися навіть ті, хто ніколи не цікавився авторським кіно. А все завдяки фільму «Бідолашні створіння», що отримав чотири «Оскари», – зокрема й за найкращу жіночу роль для Емми Стоун. Після цієї стрічки багатьох зацікавила попередня фільмографія режисера – лідера й засновника «грецької дивної хвилі»: художньої течії в кінематографі Греції останнього десятиліття, що вирізняється абсурдистським духом, відстороненою акторською грою, загальним настроєм тривожності та естетизацією занепаду. І окреме місце в цій фільмографії займає «Лобстер», який свого часу отримав Приз журі Каннського фестивалю.

У цій антиутопії змальоване суспільство, в якому головним є бути у стосунках. Люди без партнерів змушені відправитися в спеціальний «готель» і за 45 днів знайти там собі пару. А якщо ні з ким не вийде, то невдаху перетворять на тварину (звідси, власне, й дивна назва стрічки).

Саме в такому готелі опиняється персонаж Коліна Фаррелла Девід, якого кинула дружина, і тепер його єдиний супутник – це пес, котрий колись був братом головного героя… Знайомство із постояльцями «готелю» – а потім і з їхніми антиподами, що втекли з «готелю» та заснували власне партизанське суспільство Одинаків в лісових хащах біля нього, – показує глядачам найтемніші кутки людської душі. Окрім Фаррелла у стрічці також знялися такі відомі актори, як Рейчел Вайс, Олівія Колман, Леа Сейду та Бен Вішоу.

«Затьмарення» (2006)

Режисер Річард Лінклейтер

Оскарівський номінант і лауреат Берлінале Річард Лінклейтер зробив цю стрічку за мотивами однойменного роману-антиутопії фантаста Філіпа К. Діка.
Події фільму відбуваються в США в недалекому майбутньому (для стрічки 2006 року цим майбутнім вважався конкретно 2013 рік).

За сюжетом головною проблемою американського суспільства є масова наркоманія: близько 20 % населення є залежними. Поліцейський відділ намагається зупинити розповсюдження наркотиків за допомогою агента під прикриттям. Заради збереження секретності операції, куратори та агент спілкуються за допомогою костюмів-«калейдоскопів», які постійно змінюють зовнішність та голос людини. Це вносить у їхню роботу плутанину, і зрештою настає момент, коли спецагент Боб Арктор, який вже підсів на т. з. «речовину D», що активно руйнує його свідомість, отримує завдання стежити за наркоманом Бобом Арктором – тобто за самим собою.

Візуалізувати такий, м’яко кажучи, дивний сюжет, який згодом заплутується ще більше, – завдання із зірочкою. Та режисер вирішив його за допомогою анімації, а точніше – ротоскопіювання: коли поверх реально відзнятого кадру ще один малюється художником-аніматором. В такий спосіб вдалося візуалізувати галюцинації персонажів та їхні футуристичні костюми.

У намальованих персонажах легко вгадуються риси їхніх реальних зіркових прототипів: Кіану Рівза, Вайнони Райдер, Роберта Дауні-мл. і Вуді Гаррельсона.

«Той, хто біжить по лезу 2049» (2017)

Режисер Дені Вільнев

Перший «Той, хто біжить по лезу» режисера Рідлі Скотта за романом згаданого вище Філіпа К. Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?» вийшов ще 1982 року і… став касовим провалом. Спочатку глядачі просто не зрозуміли цю неймовірно заплутану довгу філософську історію про протистояння людей і зовнішньо ідентичних людям андроїдів-реплікантів, які не можуть розібратися, хто з них насправді більше людина. Але згодом фільм зрештою був гідно оцінений і набув статусу культового: саме він вперше ввів у кіно естетику кіберпанку, без якої згодом не було б тієї самої «Матриці», і загалом задав тренд на філософські антиутопії.

За 35 років після виходу першого фільму режисер-візіонер Дені Вільнев зняв його пряме продовження, до зйомок якого навіть залучив Гаррісона Форда – виконавця головної ролі офіцера Ріка Декарда у оригінальній стрічці.

Утім, у «Тому, хто біжить по лезу 2049» головним вже є не герой Форда, а персонаж, якого грає Раян Гослінг, – офіцер Ка, реплікант, що полює на інших реплікантів, які вирішили не коритися людським правилам. А згодом Ка дізнається таємницю, котра змінює все і остаточно стирає межу між людьми та реплікантами, адже, виявляється, що репліканти також можуть вагітніти і мати дітей – як справжні люди…

Стрічка, у якій також задіяні Ана де Армас, Дейв Батіста, Робін Райт і Джаред Лето, отримала два «Оскари» – за найкращі візуальні ефекти та найкращу операторську роботу і, так само, як і перший фільм, входить тепер до усіх топів антиутопій у кіно.