Повернення до олдскульних фільмів жахів: як створювався «Примат» (ексклюзив)

Кінорежисер Йоганнес Робертс здобув репутацію справжнього майстра хаосу у фільмах, де смертоносні акули, зомбі, демони та маніяки загрожують як невинним, так і винним. Його нова стрічка «Примат» обіцяє стати найшокуючішою та найхолоднішою історією з усіх, які він розповідав до цього: група підлітків опиняється в епіцентрі жаху, коли їхній домашній шимпанзе раптово обертається проти них. Посилюючи первісний, тілесний страх завдяки олдскульним спеціальним ефектам, знятим безпосередньо в кадрі, та несподіваним сюжетним поворотам, від яких перехоплює подих, Робертс виводить жанр горору на новий, ще кривавіший рівень.

Режисер і співавтор сценарію «Примат» називає фільм своїм любовним листом до першого горору, який він побачив у житті, – Cujo. «Для мене він відкрив зовсім інший тип жаху – заснований на реальних ситуаціях, а не на вампірах чи монстрах, – пояснює Робертс. – Я інтуїтивно зрозумів, як режисер Льюїс Тіг та оператор Ян де Бонт маніпулювали глядачем. І саме тоді я усвідомив, що хочу знімати такі фільми». 

Класична історія Стівена Кінґа про сенбернара, який перетворюється на серійного вбивцю, змусила Робертса замислитися: а що буде, якщо до вбивства потягнеться інший тип домашнього улюбленця? Досліджуючи тему, він дізнався, що шимпанзе – надзвичайно лякаючі тварини. Милі, чарівні дитинчата з рожевими мордочками, у яких люди закохуються, з часом виростають у 150-кілограмових істот, здатних за лічені секунди повернутися до своїх первісних інстинктів.

«Шимпанзе в реальному житті можуть бути злими й моторошними створіннями. Вони полюють на інших тварин і навіть на інших шимпанзе заради їжі. Вони впадають у люті напади, – каже він. – Чим більше я досліджував цю тему, тим темнішою ставала картина».

З огляду на їхній інтелект і фізичну силу, Робертс зрозумів, що шимпанзе стане ідеальним рушієм для його наступного фільму. «Я люблю жанр горору – і як режисер, і як глядач, – говорить він. – Як глядач, я обожнюю відчувати страх у безпечному середовищі. А як кінематографіст, це дає змогу гратися у фантазійному світі, що приносить величезне задоволення, де робота режисера полягає в маніпуляції аудиторією. Мета – змусити всіх одночасно підстрибнути й закричати. Це дуже колективний, театральний досвід».

«Примат» став уже четвертою співпрацею Робертса з його давнім співавтором Ернестом Рієрою, який навіть після численних переглядів досі здригається під час перегляду фільму. «І я точно знаю, що і коли станеться, – каже він. – Я вважаю, що це найстрашніший фільм, який ми з Йоганнесом коли-небудь написали. Бен на початку – такий милий і близький персонаж. Його трансформація відчувається моторошно реальною. Його еволюція не просто правдоподібна – вона спустошує. Ти розумієш, що він може стати тільки гіршим, але частина тебе все одно сподівається. І коли цю надію остаточно відбирають – саме тоді виникає по-справжньому унікальне відчуття жаху».

Після завершення сценарію Робертс сподівався, що він потрапить у правильні руки, аби фільм було знято саме так, як він його уявляв. На щастя, продюсери Волтер Гамада, Джон Годжес і Бредлі Пілз долучилися до проєкту й від самого початку підтримали його творчий підхід. Гамада, у чиєму доробку – класичні горори «Воно» та «Закляття», полюбив жанр ще з дитинства, коли побачив «Сяйво». «Я подумав, що це геніальна ідея, і коли занурився в сценарій, то побачив, що Йоганнес і Ернест зробили дещо інше, – говорить він. – Бен розумний. Він має знання. Він може комунікувати. Він переслідує людей так само, як це робили Джейсон Вурхіз і Майкл Майєрс. Це частково фільм про істоту, але водночас і класичний слешер. Чудове поєднання двох піджанрів горору».

Гамаду надихала позитивна енергія, яку Робертс щодня приносив на знімальний майданчик. «Зйомки фільму – це складний процес, і режисер є капітаном корабля. Йоганнес щодня випромінює ентузіазм і позитив. Він режисер-колаборатор, і за ним дуже цікаво спостерігати на майданчику, – каже він. – Коли актори у басейні, він теж лізе у воду. Йому не потрібно бути в басейні. Йому не варто бути в басейні, але він не може стриматися! Він хоче бути в самому центрі подій і буквально стоїть у воді з монітором, керуючи процесом поза кадром».

Годжес також відзначає заразливий ентузіазм режисера. «Йоганнес обожнює цей жанр, – каже він. – З цим сценарієм він був у своїй стихії. І акторський склад, і знімальна група, і, безумовно, я сам відчували, що ми створюємо щось, що може стояти в одному ряду з тими фільмами, які він так шанує». 

Продюсер додає: «Мене захопив унікальний антагоніст у «Приматі», а також можливість підняти спадщину великих горорів минулого на новий рівень. Ми створили історію «домашнього» жаху. Тут немає привидів чи науково-фантастичних сутностей. Локація й родина виглядають реалістично, але ситуація – загострена й надзвичайно напружена. Ми не уникали ані жаху, ані крові, щоб виконати свою обіцянку глядачеві».

Кінематографісти ще більше підкреслили відчуття безпосередності історії, ухваливши ключове рішення ще на ранньому етапі підготовки. За можливості вони використовували практичні, «живі» ефекти, створені прямо на майданчику, замість того щоб покладатися на високотехнологічну комп’ютерну графіку на етапі постпродакшену. Вони навіть залучили провідну студію спецефектів Millennium FX, яка розробила спеціально сконструйований «костюм мавпи» для актора та фахівця з пластики руху Мігеля Торреса Умби, що втілив Бена у вражаючій живій перформативній грі.

«Ми обрали практичні ефекти, бо це надзвичайно тілесний фільм, – каже Робертс. – «Примат» – це справжній олдскульний горор. Після всіх фільмів, які я зняв, я ще ніколи не відчував такого страху буквально нутром. Простіше кажучи, це жахливо. У ньому є і грайливі моменти, але від початку й до кінця це поїздка, під час якої біліють кісточки пальців. Такий хаос, знятий безпосередньо в кадрі, посилює напругу. Ти фізично відчуваєш шок від того, що відбувається. Це суцільний, безперервний жах».

Дивіться в кінотеатрах з 5 січня!